Іншою відомою фальшивкою були абажури з людської шкіри. Експертна комісія потім показала, що це була козляча шкіра. Навіть Манвелл і Франкль вимушені були визнати, що ці абажури, представлені як «речові докази» на Бухенвальдському процесі, «пізніше виявились під сумнівом». Письмові свідчення на тему цих абажурів дав якийсь жид Андреас Пфаффенбергер. Генерал Люціус Клей визнав, що багато письмових свідчень після розслідування виявились вигадкою. (Совєти представили декілька сотень «письмових свідчень» від людей, які мешкають біля Катині, і всі стверджували, що польських офіцерів розстріляли німці.)
Чудовим, дослідженням за сфабрикованими світлинами з теми міфа про «шість мільйонів» є книга німецького професора Удо Веленді: «Bild Dokumente fur die Geschichtsschreibung?» («Світлинні документи для написания історії?»), яка вийшла у 1973 р. і багато разів з того часу перевидавалась, зокрема англійською мовою. 3 чисельних прикладів, розібраних там, ми приведемо лише один. Невідомо хто зняв першу світлину, але друга вельми відома. Це фотомонтаж — паркан на задньому плані першої світлини був вилучений, додана купа трупів — і ось вам відома світлина про жахи концтаборів! Під титулом «Маутхаузен» вона була розміщена на стор.341 книги жида Р.Шнабеля «СС — влада без моралі» (R.Schnabel, SS — Macht ohne Moral, eine Dokumentation uber die SS, Frankfurt, 1957). (У канадській газеті «Globe and Mail» від 3 червня 1955р. була надрукована велика стаття про те, як фабрикувались світлини нацистської жорстокості із акторами, що «грали» німецьких солдат, а також «мирних мешканців» і «трупів». У статті приводиться один із спогадів на цю тему, а також вказується, що багато документів було вилучено з архівів і знищено. Очевидно уряд хотів уникнути наслідків можливих розвінчань.) Валенді розглядає вісімнадцять інших підробок у книзі Шнабеля. Ця ж сама світлина була надрукована у «Справах Міжнародного Військового трибуналу», також наче б то знята у Маутхаузені. Вона також надрукована без титулу у свідченнях Е.Аронеану (Konzentrationlager, Документ F.321, представлений на Нюрнберзькому процесі, у книгах жидів Хейнца Кюнріха «Der KZ-Staat, Berlin, 1960, стор.81; Вацлава Бердича «Mauthausen», Прага, 1959 i Роберта Ноймана «Hitler — Aufstieg und Untergang des Dritten Reichesax», Munchen, 1961).
9. ЖИДИ ТА КОНЦТАБОРИ. ДОПОВІДЬ МІЖНАРОДНОГО ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА
Міжнародний Червоний Хрест склав трьохтомну доповідь, «Report of the International Committee of the Red Cross on its Activities During the Second World War», надруковану у Женеві в 1948 р., яка є вельми унікальною за своєю об'єктивністю. Ця, детальна доповідь, від нейтральної організації, складена на підставі двох інших доповідей — «Documents sur L'activite du CICR en faveur des civile detenus dans les camps de concentration en Allemagne, 1939–1945», (Женева, 1946), а також «Inter Arma Caritas — the Work of the ICRC during the Second World War» (1947). Група авторів, очолювана Фредеріком Сіордетом, підкреслила, що згідно традицій Червоного Хреста, доповідь складається на підставі повної політичної нейтральності. Згідно Женевській конвенції, табори для військовополонених та інтернованих повинні були відкриті для міжнародної інспекції, і міжнародний Червоний Хрест мав доступ до німецьких концтаборів. Радянський Союз, навпаки, не дозволяв інспекцію своїх таборів, внаслідок чого мільйони цивільних в'язнів, а також військовополонених, були відрізані від зовнішнього світу. Доповідь Червоного Хреста важлива і тому, що вона пояснює законодавчий бік інтернування жидів, які вважались вороже налаштованим елементом. Додатково до ворожих елементів, у доповіді описуються дві категорії цивільних інтернованих, одна з яких «цивільні особи, інтерновані за адміністративних обставин», які були арештованими з політичних або расових причин, бо вважалось, що вони становлять небезпеку для держави або окупаційних військ (том III, стор.73). До цих осіб вживались такі ж заходи, як до арештованих за карну діяльність (стор. 74).
У доповіді говориться, що спочатку німці не допускали Червоний Хрест проводити інспекцію таборів, пояснюючи це міркуваннями безпеки, але у другу половину 1942 р. дозвіл був отриманий. Червоному Хресту було дозволено роздавати посилки з їжею у концтаборах на території Німеччини з серпня 1942 р., а з лютого 1943 р. всі табори і тюрми були відкриті для міжнародної інспекції (том III, стор.78). Червоний Хрест розпочав широку програму допомоги, яка продовжувалась до кінця війни, а також і опісля. Червоний Хрест отримав велику кількість листів вдячності від в'язнів, зокрема, і від жидів. У доповіді вказується, щодо 9 тис. посилок збиралось щоденно. 3 осені 1943 р. до травня 1945 р. біля 1,1 млн. посилок загальною вагою 4,5 тис. тон було відправлено в концтабори (том II, стор.80). В додаток до їжі, там був одяг і медикаменти. Посилки надсилалися в Дахау, Бухенвальд, Зангерхаузен, Заксенхаузен, Оранієнбург, Флоссенбург, Ладнсберг-ам-Лех, Флоха, Равенсбрюк, Нойєнгамме, Маутхаузен, Терезієнштадт, Освенцім, Берген-Бельзен. Посилки отримували бельгійці, голландці, французи, греки, італійці, норвежці, поляки та жиди без громадянства (том III, стор.83). Протягом війни Червоний Хрест переправив посилок на загальну суму більше двадцяти мільйонів швейцарських франків, зібраних жидівськими організаціями як, наприклад, Сумісний комітет розподілу у Нью-Йорку (том I, стор.644). Цій організації уряд Гітлера дозволив мати представництво у Берліні, але контакт перервався після вступу США у війну. Згідно доповіді Червоного Хреста, труднощі в їхній гуманітарній допомозі створювали не німці, а союзники, які фактично блокували Європу. Більша частина продуктів харчування для посилок у табори закуповувалась у Румунії, Угорщині, Словаччині. У доповіді говориться, що делегації Червоного Хреста відвідували гетто Терезієнштадт (Терезін), яке було створене спеціально для жидів. Червоний Хрест позитивно відгукнувся про те гетто, де мешкало приблизно 40 тис. жидів, депортованих з різних держав. Останній візит делегації Червоного Хреста у військовий час здійснився туди у квітні 1945 р. Згідно інформації, отриманій Червоним Хрестом, це гетто було створене як експеримент, задуманий деякими високоповажними членами уряду Гітлера з метою надати жидам можливість жити серед своїх, за своїми законами, під своєю адміністрацією, майже у повній автономії. Останній візит делегації відбувся 6 квітня 1945 p., він підтвердив позитивне враження, отримане від першого візиту (том I, стор.642).