Червоний Хрест висловив вдячність режиму Іона Антонеску у Румунії, де вони мали можливість надати гуманітарну допомогу 183 тисячам румунських жидів. Допомогу довелося зупинити після того, як туди увійшла Радянська Армія. У своєму протесті вони сказали, що їм не вдалося нічого передати на територію, яка знаходилась під радянським контролем (том II, стор.62). Німецькі концтабори опинилися у таких самих умовах після «звільнення» Радянською Армією. Червоний Хрест переправляв велику кількість посилок і отримував пошту з Освенціма до радянської окупації, але спроба переправити посилки у «звільнений» Освенцім людям, що там залишилися, закінчилась нічим. Однак харчові посилки колишнім в'язням Освенціма продовжували надсилатися у місця їх нового знаходження як, наприклад, у Бухенвальд та Оранієнбург.
Доказів геноциду не знайдено
Однією з найважливіших сторін доповіді Червоного Хреста є те, що вона розкриває причину великої кількості смертей в'язнів під кінець війни. У доповіді написано — «В безладних умовах, що мали місце у Німеччині під кінець війни, у табори не надходили продукти харчування, внаслідок чого від голоду гинуло багато людей. Німецький уряд був вельми стурбований цією ситуацією і повідомив про це Червоний Хрест. Це повідомлення було передане 1 лютого 1945 р. У березні 1945 р. відбулись переговори між президентом Червоного Хреста і генералом СС Кальтенбруннером. Після цих переговорів Червоному Хресту було дозволено розподіляти продукти харчування безпосередньо через своїх представників, яким було дозволено знаходитись у кожному таборі (том III, стор.83). Німецький уряд був стурбований ситуацією, яка склалася, і намагався її полегшити всіма силами.
Доповідь Червоного Хреста чітко визначує, що постачання харчування зупинилося після того, як союзницькі бомбардування серйозно підірвали транспортну систему Німеччини. Турбуючись за долю інтернованих жидів, 15 березня 1944 р. Червоний Хрест виголосив протест проти варварських бомбардувань. 2 жовтня 1944 р. Червоний Хрест попередив німецьке міністерство іноземних справ, що повне руйнування транспортної системи Німеччини неминуче і що це викличе масовий голод.
Важливо підкреслити, що у трьохтомній доповіді немає ні слова про наче б то існуючу програму знищення жидів, ні одна із делегацій, по декілька разів відвідуючи всі табори, не знайшла нічого, що могло б навести на думку про можливі масові вбивства, що проводились там. У доповіді немає ніяких згадок про газові камери, ні на одній із її 1600 сторінок. Там говориться, що жиди, як і інші народності, постраждали від умов, які були викликані війною, але повна відсутність будь-яких згадок про масові вбивства вельми показова. Червоний Хрест не знайшов ніяких підстав, щоб підтримувати легенду про те, що у таборах наче б то проводився геноцид.