Професор Рассіньє проаналізував методи, за допомогою яких легенда про масові винищення використовувалась для політичної та фінансової наживи, і показав, що Радянський Союз працював у цій ділянці в унісон з Ізраїлем. Цілий потік літератури про масові винищення людей, що немов би проводилося гітлерівською Німеччиною, з'явився після війни під печаттю двох організацій, діяльність яких була вражаюче синхронізована. Одна з них була «Комітет по розслідуванню військових злочинів» у Варшаві, інша — «Світовий центр сучасної жидівської документації» у Парижі і Тель-Авіві. I схоже, що як Радянський Союз, так і Ізраїль зацікавлені у роздуванні пропаганди про загрозу нацизму, щоб відволікти світову увагу від своєї власної злочинної діяльності.
Ізраїль, в додаток до політичної мети, має велику матеріальну зацікавленість в цьому міфі про шість мільйонів. В книзі «Le Drame des juifs europeen», стор. 31, 39, Рассіньє пише — «це всього лише метод, за допомогою якого Ізраїль отримує великі репарації від Німеччини, починаючи з 1953 р., однак з юридичної точки зору ці репарації не мають під собою підґрунтя, бо Ізраїль не існував на час війни і Німеччина не могла завдати шкоди державі, якої не існувало». I зрозуміло, якщо підстави для репарацій вельми сумнівні, то чим більше диму, тим більше здичавілих звинувачень, тим важче розібратися у ситуації. «Мабуть мені дозволять нагадати, що Ізраїль був заснований у травні 1948 р., а до цього жиди були громадянами інших держав. Щоб оцінити розмах цієї брехні, варто лише поглянути на ситуацію, де Німеччина платить Ізраїлю репарації з розрахунку шести мільйонів вбитих, але принаймні вісімдесят відсотків з тих «шести мільйонів» виявляється зовсім і не померли! А на додаток Німеччина продовжує платити репарації навіть після того, як чоловік, що подав вимогу про компенсацію, помер. Гроші у таких випадках надходять його спадкоємцям».
ВИСНОВОК
У висновку ми зробимо короткий огляд статистики про жидів, що загинули під час війни. На Нюрнберзькому процесі та на суді Ейхмана використовувалось число дев'ять з лишком мільйонів жидів, які немов би знаходились на території Німеччини. Але ми вже нагадували, що після значної довоєнної еміграції лише біля трьох мільйонів жидів знаходились у Європі, виключаючи Радянський Союз. Якщо ж додати сюди число жидів, які мешкали до війни на пізніше окупованій території Радянського Союзу, більшість з яких, до речі, були евакуйовані, то загальне число скоріш всього не перевищувало чотирьох мільйонів. Згідно статисту Гіммлера, доктору Річарду Корхерру, це число було 5,55 млн. на час, коли територія, окупована Німеччиною, була найбільшою. А згідно Світовому Центру сучасної жидівської документації, це число складало 5,294 млн. Але обидві з цих цифр включають два мільйони жидів у Прибалтиці, Білорусії та Україні. Звідси видно, що навіть жидівська організація визнає, що у Європі не було шести мільйонів жидів.
«Офіційні оцінки» жидів, загиблих у війну, повільно знижуються. Аналіз статистичних даних за жидівським населенням і еміграції, приведені у цій книзі, аналіз, проведений швейцарською газетою «Baseler Nachrichten» i професором Рассіньє показують, що число жидів, загиблих у Другій Світовій війні, не може перевищувати півтора мільйони.
Вельми важливо, що згідно Світовому Центру сучасної жидівської документації в Парижі, тільки 1,485 млн. жидів загинуло від усіх причин включно, і що, хоч ця цифра скоріш всього вища реальної, вона і близько не підходить до шести мільйонів. Як вже було зазначено, за оцінками жидівського статиста Рауля Хільберга, загинуло 897 тис. жидів, це вже ближче до реальності. Без сумніву, тисячі жидів загинули у війні, але це треба розглядати як реальність війни, яка привела до загибелі мільйонів людей усіх воюючих сторін. 700 тис. мирних мешканців загинуло у блокаду Ленінграду, більше двох мільйонів німецьких мирних жителів загинули від союзницьких бомбардувань та вигнання і евакуації з Прусії, Західної Польщі, Судетської області у Чехії.