Якби ці слова написав не Ж. Ф. Кан, а Форіссон, ми стали б свідками ще одного судового процесу! Я в цьому аніскільки не сумніваюся.
Роже Доммерг Полакко де Менас,
(жид, якому не до вподоби ідея тоталітарної іудопатіі)
__________________________________
A letter from Jewish French Dr. Roger Dommergue Polacco de Menasce to Stevens Spielberg
The «Shoa» sherlockholmised
(Цитовано за роботою Е. Ходоса "Христос — брат мой", Харків, 2001, с. 13–22.)
Стівен Спілберг— юдей, американський режисер
Роже Доммерг Полакко де Менас (Roger Dommergue Polacco de Menasce, народився в 1923 році) — франкомовний юдей, доктор психології, французький публіцист, письменник, відомий своєю підтримкою ревізіоністських теорій. Видав багато книг і статей про природню медицину, також випустив кілька ревізіоністських робіт, у тому числі "Освенцім, мовчання Хайдеггера" (фр. Auschwitz, le silence de Heidegger), після того як зацікавився цим питанням і тривалої переписки з відомим ревізіоністом голокосту академіком Робером Форіссоном.
7. «Голокост» — жидівське шахрайство
«Так, які огидні справи їх!..3а це Бог обурився на них і вони назавжди залишаться під карою»
Коран, 5:83У промові з нагоди призначення його губернатором України, виголошеній у вересні 1941 р., Кох сказав: «Панове! Я відомий як брутальна собака. Тому й призначений рейхкомісаром України. Наше завдання — вимотати з України все багатство… Коли ж ми виграємо війну, тоді я зроблю сіканці з українців, поляків та інших, що тут живуть».
Як бачимо, Кох говорив про Українців, поляків, але чомусь не назвав жидів, яких німці немов би масово винищували. Дивно, чи не так? Насправді дивуватися немає чому. «Масові вбивства жидів під час Другої світової війни» — одна з найбільших фальсифікацій під час, та вже після війни. Рейхкомісар Кох не назвав жидів як об'єкту знищення це випадково. Адже на той час вони практично всі повтікали з Русі-України. Окрім того, Гітлер та націонал-соціалісти боролися перш за все з ненависним комунізмом, який становив неабияку загрозу цивілізації. Щоправда, головними функціонерами комунізму були таки жиди, але на нижчих ланках управління було немало виродків із середовища корінного населення. Якщо на захопленій території до рук фашистів потрапляв комуніст, то його розстрілювали, не питаючи, хто він за походженням. А через те, що всі жиди були або комуністами, або носіями комуністичних ідей, то й виходило, що відстрілюючи носіїв юдонацизму, фашисти немов би вимордовують жидів. Звичайно, жиди гинули і на фронтах, де їх була мізерна кількість, і під час бомбардувань, і в концтаборах, але загалом у відсотковому відношенні їх загинуло дуже мало порівняно з іншими воюючими народами. Другу світову війну програли всі, і переможці, і переможені. Виграли юдеї, які її планували і спровокували. А 60 мільйонів гоїв загинуло, щоб жиди запанували у світі після війни. За оцінкою історика-жида Міхаеля Вольфсона, під час Другої світової війни загинуло 1 мли. 300 тисяч жидів, а відомого німецького і історика професора Ернста Нольте — 630 тисяч. Кількість жертв у 6 млн., яку раніше називали жиди, нічим не підтверджується і її необхідно віднести на рахунок їхньої невгамовної фантазії (газета «Русский вестник», 4.27–28,1994 р. з посиланнями на газети «Франкфурте альгемайне цайтунг» від 17.8.94 р.; 23.8.94 р. та «Вельт» від 26.2.94 р.). А Швейцарська газета Ді Тат (Die Tat) від 19 січня 1955р., посилаючись на статистику Червоного Хреста про жертви війни, прийшла до висновку, що «число жертв переслідування внаслідок расової чи ідеологічної політики між 1939 та 1945 pp. не перевищує 300 тис, не всі з яких були жидами».
Зокрема, в Освенцімі їх загинуло не 1 млн., а 7 тис, і не в газових камерах, а власною смертю; у Бабиному Яру фашисти розстріляли не 150 тис, а всього лише 3 тис. жидів. «В Києві не без допомоги рабинів та їхніх посіпак було заплановано вбивство фашистами кількох тисяч євреїв на Лук'янівському цвинтарі поряд з Бабиним Яром наприкінці 1941 р. Флорізман наводить неспростовні докази фіктивності трагедії євреїв у Бабиному Яру…» (Г.Мусієнко, «Вечірній Київ», 20.10.95). «Мені приємно, що мій лист у «ВК» сприяв публікації етапної статті, яка започаткувала викриття однієї з останніх радянських (і жидівських — Б.Б.) фальшивок трагедії Бабиного Яру», свідчить Фіма Флорізман («ВК», 30.08.96). При оцінці кількості загиблих жидів треба взяти до уваги агітаційно-пропагандистське шумовиння та економічні інтереси.
Можна вбити сто німців, і преса про це мовчатиме. Можна убити тисячу москвинів чи іспанців, і преса цього «не помітить». Про чеченців, іракців, афганців чи арабів-палестинців немає чого і говорити, вимордування їх тисячами сприймається за звичайне явище. Можна убити мільйон українців, і жидівська преса напише, що нічого особливого не трапилось. Але якщо набити морду хоч одному жидові, всі засоби інформації верещатимуть про «антисемітизм і страшні переслідування євреїв». 3 цього і треба виходити, оцінюючи втрати жидів у будь-яких колізіях.