Мене перевели на роботу по ремонту табірних вишок… На вишках охорони були переважно власівці. Вони допомагали продуктами «своїм хлопцям», які були на території табору. Допомога українцям надходила від Українського комітету допомоги. Я був залучений до розподілу цієї допомоги, то на інші роботи вже не ходив… Допомагали ми продуктами і в'язням інших націй. В Освенцімі невільники кожної нації були окремо.
Якось до табору знову прибули представники з Міжнародного Червоного Хреста. Я поросив у них дозволу мені мати право доступу до всіх бараків табору. В «Освенцімі» не було дикого режиму, як в совєтських тюрмах. Мені дозволили. Так я мав змогу ознайомитися з усією територією табору, всіма його бараками і будівлями, знати їхні призначення. То коли з роками все настирливіше в газетах і по радіо, потім по телевізії почали говорити про масове знищення жидів в «Освенцімі», мене дуже здивувало. Я все чекав — впродовж десятиліть — що хтось авторитетно заперечить небилиці. Але чомусь цього ніхто не зробив й досі. А тим часом брехня вже утвердилась як «свята правда». Отож як в'язень «Освенціма», обізнаний з комплексом усіх його будівель, тверджу: ніяких крематоріїв і газових камері в Аушвіці не було. Блок-11, де нібито здійснювалось масове вбивство жидів газом «Циклон Б», — вигадка. В цьому цегляному, неоштукатуреному будинку при вході в концтабір «Освенцім», із звичайними вікнами, а не загерметизованими, як цього вимагав би такий «блок» (фото цього будинку також взято із вищезгаданого буклета), містилися лазні, де милися в'язні, насамперед жиди, яких не можна було навіть образити. I ніякої шибениці поряд з цим будинком не було (вона є на фото — Б.Б.). Вона поставлена вже потім, коли табір перестав бути табором. Відтоді мене не перестають дивувати твердження про те, що в «Освенцімі» знищено мільйон жидів.
Померлих в'язнів — головним чином інших національностей, а не жидів, — закопували на кладовищі, яке виникло само собою неподалік табору. Про нього ніхто публічно не згадує, хоч ці могили можна розкопати і пересвідчитися в правді. На цьому кладовищі закопано сотні замучених голодом совєтських військовополонених. Від Міжнародного Червоного Хреста зверталися до Сталіна…, що німці дозволяють їх забрати, бо не мають чим годувати такої кількості людей, то від служби Сталіна чи від нього самого надійшла відповідь, що в нього (Сталіна) «полонених нема».