Відомо, що владу легше взяти, ніж утримати. Два відсотки жидів було недостатньо, щоб міцно, надовго і надійно контролювати адміністративний апарат, військо, господарство, репресивні органи, освіту та інші життєзабезпечуючі галузі країни. Відносну кількість юдеїв необхідно було збільшити у кілька разів. Це можна було зробити, і робилося, кількома способами: заохочувати змішані шлюби жидів з нежидами; стимулювати їхній в'їзд з інших країн; зменшувати кількість «гоїв».
Майже всім неодруженим (і навіть одруженим!) керівникам-нежидам хозари підсовували за дружин жидівок, щоб потім їхні діти надійно забезпечували жидівські інтереси. Адже зрозуміло, що діти високоповажних чиновників не будуть рядовими робітниками чи селянами, що для них завжди знайдеться тепленьке містечко «нагорі».
«Ми не повинні стримувати одруження наших чоловіків з християнськими дівчатами, бо через них проникнемо в найбільш замкнені кола. Якщо наші дівчата вийдуть заміж за гоїв, вони будуть не менш корисними, бо діти від жидівської матері є наші. Плекаймо ідеї вільної любові, щоб ми могли знищити поміж християнськими жінками прив'язаність до принципів і практики їхніх релігій». (3 промови рабина Райхгорна, виголошеної у Празі 1869 р. Загальні ідеї, проголошені Райхгорном, повністю відтворені в «Протоколах». Радкліф, що опублікував промову, а також Сонол, що взяв його послухати Райхгорна, швидко після цього були забиті).
Якщо у змішаному шлюбі дружиною є жидівка, то згідно з юдейськими законами, діти від такого шлюбу є жидами. Відповідне виховання та оточення забезпечують жидівську поведінку такого громадянина. Але за поняттями «гоїв», у яких національність іде по батьківській лінії, така особа е нежидом. Так ми отримуємо «зозуленят». Такі з нашої точки зору «нежиди», які мають цілком пристойні українські або москвинські прізвища і національність, потрапляючи на відповідальні посади, успішно забезпечують жидівські інтереси, а ми дивуємось.
Якщо у змішаній сім'ї жидом є чоловік, то з точки зору юдеїв їхні діти є нежидами, а з нашої — жидами. Ми ставимось до них з певним застереженням і недовірою, внаслідок чого ці метиси часто вимушені служити жидівським інтересам із ще більшим затяттям, ніж «чистокровні» жиди.
Щоб збільшити кількість жидів і, таким чином, зміцнити їхнє положення необхідно було створити їх в'їзд з інших країн. Самий надійний спосіб досягти цього — роздмухувати там протижидівські настрої. Самі юдеї на це великі мастаки. Ніякого «антисемітизму» ніде б не було, аби вони його не хотіли. Юдеї Іраку тисячу років мирно співіснували з місцевим мусульманським населенням і відмовлялися від'їжджати в Ізраїль. Тоді жидівські спецслужби організували вибух бомби в синагозі Шем-Тов, троє чоловік було вбито, десятки поранено, і «крига скресла», пише Р. Гароді [6].
* * *На початку тридцятих років правляча кліка приступила до збільшення відносної кількості хозарів через зменшення кількості «гоїв». За п'ятнадцять-двадцять років, що минули після революції виросло нове («робітничо-селянське») покоління інтелігенції, яке створювало конкуренцію хозарам. Його треба було знищити. Це був другий період Великої жидівської революції, її продовження, спрямоване на зміцнення їхнього панівного становища в імперії.
Відомий вислів Леніна-Бланка про те, що, мовляв, нехай загине 90 відсотків населення, аби решта дожила до світлого майбутнього. Нормальні люди відносили цей вислів на рахунок божевілля «вождя». Насправді в ньому був глибокий смисл: зменшення в десять разів «гоїв» приводить до значного відносного збільшення жидів і закріплення їхнього панування на віки.
3 економічно незалежною і вільною людиною боротися важко. Треба спочатку позбавити її засобів до існування, перетворити на раба, розмовляючу худобу, у якої можна все відняти чи погнати на забій. 3 цією метою на селі була відновлена феодальна система. У селян відібрали землю і прикріпили їх до колгоспів. Був установлений строгий контроль за робочими. Щоб слідкувати за переміщенням населення, ввели пашпортизацію. Країна перетворювалась на суцільний концтабір.
Палаючи ненавистю до Українців і скориставшись викликаною хозарами-банкірами світовою економічною кризою, хозари-комуністи розпочали величезний за розмірами й найпідліший за методами геноцид Українців. Спочатку була винищена провідна верства народу — заможні, тобто, роботящі та талановиті селяни («куркулі») та частина інтелігенції (процес СВУ). Потім заздалегідь спланованим голодомором знищувались усі селяни підряд. Без колгоспів голодомор такого величезного розмаху здійснити було б неможливо. Спочатку зерно вивезли з колгоспів, а вже потім забирали ту незначну частину, що залишилась у селян. В урожайний рік на найродючих у світі землях голодною смертю загинули мільйони дітей та українських селян.