Центральний Комітет ВКП(б): з 59 осіб жидів 43.
В Уряді СССР 10 наркомів та 12 заступників — жиди, зокрема:
1. Нарком іноземних справ — Максим Літвінов (Мейєр Фінкельштейн);
2. Нарком внутрішніх справ (НКВД) — Янкель Ягода (Ієгуда) (до 1934 р. — Менжинський);
3. Нарком зовнішньої торгівлі — Аркадій Розенфельд;
4. Нарком внутрішньої торгівлі — Ізраїль Вейцер;
5. Нарком шляхів сполучення — Лазар Каганович;
6. Нарком радгоспів — Моісей Калманович;
7. Нарком легкої промисловості — Ісідор Любімов (Козельскій);
8. Нарком охорони здоров'я — Григорій Наумович Камінскій;
9. Голова комісії державного контролю — Захар Моісеєвич Бєлєнькій;
10. Нарком рибної та парфумерної промисловості — Жемчужина (Карп, дружина Молотова).
У підсумку виходить, що з 500 членів вищої совєтської адміністрації 83 відсотка були хозарами.
Найбільше хозарів було в репресивних органах, на яких трималася жидівсько-більшовицька система і яка безпосередньо займалася терором і винищенням місцевого населення. Першим заступником Ієгуди-Ягоди був Яків Агранов (Сорензон). Заступник Генерального прокурора та Верховний прокурор Червоної Армії — Розовскій.
Начальник головного управління концентраційних таборів (ГУЛАГ) — Яків Берман; його заступник — Саму ель Фірі.
Начальниками управлінь НКВД на місцях були жиди: Московська область — Реденс; Ленінградська область — Заковскій; Західна область — Блат; Північний край — Ритковскій; Азово-Чорноморський край — Фрідберг; Саратовський край — Полляр; Сталінградський край — Раппопорт, Оренбургська область — Райскій; Горьковський край — Абрампольскій; Північно-кавказький край — Файвілович; Свердловська область — Шкляр; Башкирська АССР — Зелікман; Західний Сибір — Гоголь; Східний Сибір — Троцкій; Далеко-Східний край — Дерібас; Середня Азія — Круковскій; Білорусь — Леклевскій; Казахська АССР — Залкіс.
В Україні начальником НКВД був виродок Балицький (жид?), наглядав за ним його перший заступник Кацнельсон.
I це вже після «сталінських» чисток, коли більша частина «ленінської гвардії» була кинута до концтаборів або знищена!
Увесь цей репресивний апарат опирався на «рядових» жидів, які жили і працювали поруч з «гоями».
«Місцевих жидів використовувало НКВД для слідкування та доносів. Одного слова такого донощика вистачало, щоб підозрюваного чи підозрілих місяцями держали у в'язниці на допитах, а під час війни розстріляти». «Вироками були тільки доноси, від яких не було апеляції. Негайно наступала безоглядна смертна екзекуція. Тому ті, які робили доноси, несуть велику відповідальність за цей страшний терор та масакри» (М.Мар, с. 94, 95). Але тут треба зробити істотне зауваження. Хоча донощики і несуть відповідальність за свої дії, але доноси заохочувались і стимулювались злочинною владою. Більше того, часто вона змушувала людей під страхом терору та репресій робити доноси. На початку 60-х років, за часів хрущовської «відлиги», у моєму науково-дослідному інституті зовнішня комісія установила, що доноси писали, чи їх змушували писати, більше половини працівників цієї установи. Щоправда, у той час цей інститут, принаймні його наукова частина, був заповнений переважно хозарами.
Звичайно, брудну роботу робили також люмпени, п'янички та карні елементи як місцевого походження, так і прислані «тисячники», але планувала, організовувала, розробляла методи геноциду і віддавала накази жидівська влада.
На зміну Ієгуді на посаду наркома НКВД на короткий час прийшов Єжов, але швидко його залишив Л.Берія. Судоплатов так пише про жидівські зв'язки Берії: Молотов, Мікоян, Вознесенський, Берія (всі — високоповажні керівники жидобільшовицької імперії) мали родичів-жидів [2.С.343]. В 1952 p. Берію звинувачували в тому, що він «приховував своє жидівське походження» (с.361). Як наслідок жидівських зв'язків, «Молотов та Берія оточили себе жидами» (с.348). Прийшовши на короткий час до влади після смерті Сталіна, Берія негайно звільнив з тюрем усіх жидів і відновив їх на посадах (с.395). До речі, прізвище «Берія» є типово жидівським, воно зустрічається в заповіті диявола («старий заповіт»).
В 1933 р. газета «Jewich Chronicle» («Жидівська Хроніка») писала, що одна третина від 3 млн. всіх жидів в СССР займала офіційні посади в партійному та державному апараті. Якщо врахувати, що половина населення — це жінки, більшість яких у той час у виробництві не працювала, значна частина — діти та непрацездатні люди похилого віку, то один мільйон в партійному та державному апараті — це більше половини від усіх працюючих жидів. До того ж, вони займали найвищі посади. Решта були в освіті, науці, культурі, тобто, створювали ідеологічне забезпечення юдейській правлячій кліці, їхнє ставлення до поневоленого ними корінного населення висловив нарком освіти жид Луначарський (Хаїмов), один з найосвіченніших і найкультурніших більшовиків: «Ми ненавидимо християнство та християн; навіть кращих з них треба вважати найгіршими ближніми. Вони проповідують любов до ближнього та милосердя, що йде в розріз з нашими принципами. Геть любов до ближнього; нам потрібна ненависть, ми мусимо навчитися ненавидіти і лише тоді ми зможемо завоювати увесь світ» (цитовано за [10, с.448]). Тільки навіщо їм завойовувати увесь світ? Щоб зробити людей своїми рабами, насолоджуватись картинами смерті та упиватися кров'ю вбитих гоїв. Про це марять жиди, навіть найкультурніші з них. Деякі установи були буквально переповнені жидами. Американський комуніст жид Юджин Лайонс в 20-х роках був кореспондентом у Москві, був вхожим у вищі совєцькі «сфери» і навіть брав участь у кремлівських пиятиках. У виданій ним документальній книзі він писав про комісаріат іноземних справ, що «в партійних колах його називали синагогою»: від швейцара до Литвинова там не було жодного нежида [10, с.457]. Американський жидівський журнал «Опініон» писав 1933 р., що жиди займали майже всі посади совєтських послів, а в Білорусі жидами були 61 % усіх офіційних осіб.