«Не зважаючи на голод в Україні, вилучене силою з господарств зерно можновладці щедро відправляли в зарубіжні країни. Численні джерела, в тому числі дипломатичні, свідчать, що взяте з України зерно відвантажувалося до Польщі, Чехословаччини, Болгарії і навіть Франції. Такої «інтернаціональної допомоги» український народ був неудостоєний» [15,с.12].
Як і в 1932–1933 роках, організацією голодомору керував безпосередньо Лазар Каганович, який для цього з 3 березня 1947 року навіть обійняв найвищу тоді в Україні посаду Першого секретаря компартії України. Можливо, окупаційна московська влада готувала нам 1933 рік, але розпочалася холодна війна і знищувати велику кількість холопів у зруйнованій країні було передчасно.
В передачі по УТ-1 «Саме той» 28 липня 2000 р. Петро Тронько, який в середині 40-х років був на посаді секретаря комсомолу і кілька раз особисто зустрічався з Кагановичем, говорив, що той готував черговий український погром на зразок ленінградського 1948 р., зокрема проти видатних українських поетів Сосюри, Рильського, письменника Яновського та інших.
Як стало відомо автору з достовірних джерел, радощам київських жидів приїзду Кагановича в Україну не було меж. Погром готувався не лише українській інтелігенції, але і партійному апарату. Ті, що пережили криваві 30-ті роки, пройшли крізь полум'я війни і прізвища яких закінчувались на «-ко», звинувачувались в українському буржуазному націоналізмі, мали бути позбавлені посад і репресовані. Каганович вже й розпочав було цю «роботу», але для здійснення масштабного погрому в листопаді 1947 р. поїхав на узгодження (чи за порадою) до Сталіна у Піцунду, де той у цей час відпочивав. Після розмови Сталін довго ходив по кімнаті, попихкуючи своєю знаменитою люлькою, а потім відповів: «У меня претензій к украінскому народу нет». Після цієї розмови Каганович в Україну вже не повернувся.
Чи знали західноєвропейські та американські жиди про терор, який чинила комуністична влада в Московській імперії в 20-40-х роках? Безумовно знали, і добре знали. Але вони також знали, що це їхня, жидівська влада, що це їхній, жидівський терор, а тому не лише його не засуджували, але й активно сприяли цій владі, шпигували на ЇЇ користь, видавали їй таємну інформацію, зокрема, передали секрети по створенню атомної зброї. П.Судоплатов пише, що фізики-жиди, які брали безпосередню участь у створенні атомної бомби у США «Оппенгеймер, Фермі (італієць, але мав за дружину жидівку — Б. Б.) та Сцилард допомогли нам укорінити надійні агентурні джерела інформації в Ок-Рідж, Лосаламос та Чикагську лабораторію (наукові центри, де розроблялася атомна бомба — Б.Б.)» [2.С.226]. При цьому жиди були переконані, що «вони діють в ім'я вищої справедливості і що такого роду співпраця (з ЧК-НКВД — Б.Б.) зовсім не є зрадою»! (с.226). «Вища жидівська справедливість» полягає в тому, щоб допомагати жидам, де б вони не були і щоб вони не робили.
«Мені здається, що між Бором, Фермі, Оппенгеймером та Сцилардом була неформальна домовленість ділитися таємницями розробки атомної зброї…» з ЧК-НКВД (с.228). «Хочу підкреслити, що ця інформація надходила до нас таємним шляхом з їхнього відома» (с.231).
Отже, за терор і злочини часів правління Московською комуністичною імперією, за геноцид Українців жиди несуть колективну відповідальність, і немає їй строку давності.
17. Жиди-хозари — організатори та призвідці Другої світової війни
«По їхніх плодах ви пізнаєте їх»
Мтв.7:20За чотири роки Другої світової війни загинуло 7 мільйонів Українців, багато було покалічено, зруйновано мільйони сімей, знищена велика кількість культурних та історичних пам'яток. Для нас, як врешті і для всього світу, не байдуже, хто планував, готував та призвів до цієї страшної трагедії. Віктор Суворов (Різун), аналізуючи озброєння, якісний склад, дислокацію та багато інших характеристик совєтського війська того передвоєнного часу, блискуче доказав, що війну готував й до війни послідовно йшов більшовицький уряд Московії. Підготовка жидо-більшовицьких орд до нападу й закабалення («визволення» по їхній термінології) Західної Європи не була секретом для німців. Про це А. Гітлер неодноразово говорив у застільних розмовах. В одній з них він згадав, що в першій половині 1941 р. жиди «зосередили свої війська на нашому східному кордоні [11, с.158]. В інших він обґрунтував необхідність превентивного удару: «Якби він, Гітлер, прислухався до слів своїх погано інформованих генералів і москалі (?) у відповідности зі своїми планами випередили нас, на гарних європейських дорогах для їхніх танків не було б ніяких перепон… Аби не вдалося під час інтервенції москалів у Румунію змусити їх обмежитися однією лише Бесарабією і вони забрали тоді собі румунські нафтові родовища, то саме пізніше цією весною вони б задушили нас, бо ми б залишилися без джерел пального» [11, с.303]. «Влітку 1941 р. вони (жиди — Б.Б.) мали намір нанести рішучу поразку Румунії, бо це була єдина країна, крім Московії, що постачала нам нафту» [11, с.447]. Безпосередня підготовка до війни була наслідком глибинних ідейно-політичних мотивів, які менше видимі й не завжди лежать на поверхні. На них ми коротко й зупинимось.