Выбрать главу

Плоскиня, стоячи навколішках, позирав то на золоті монети, то на замислених монгольських ханів. Хитрі, злі іскри майнули в очах Плоскині, коли він вкрадливо спитав:

— А що ж ти, найсвітліший татарський воєводо, не поклав іще кілька золотих на те місце, де стоїть твоя татарська сила? Похвалися, скільки у тебе війська?

Субудай стиснув скарлючені пальці в кулак і тицьнув в обличчя Плоскині.

Ось скільки нашого татарського війська. А ось що я зроблю з урусами й кипчаками!.. — Субудай злісно згріб десять покладених ним монет і кинув їх у торбу з бобами. — Усіх їх засуну в мою торбу і зжеру, як сир.

Плоскиня позадкував.

— Ти мені дай що-небудь від твоєї ханської милості за старанність!

— Угга! Я грошей нікому не даю, а мені їх усі приносять, і я все відсилаю моєму повелителеві Чінгісханові, непереможному… А втім, ти можеш заробити нагороду. Є в тебе сини?

— Слава богу, чотири є.

— Де вони? Далеко?

— Сидять на бродах по Дону.

Я пошлю за ними сотню вершників, вони вмить їх доставлять сюди. Ти їм накажеш пробратися лазутчиками на уруську сторону і там довідатися, де розташовані уруські полки і скільки їх. Нехай вони дізнаються, які заміри в уруських воєвод, потім швидше повертають назад, щоб мені все точно розказати. Тоді я відпущу і тебе, і твоїх синів на волю і дам у нагороду косяк коней і кожному по жмені золота. Ну, чого вагаєшся? Чого мнешся?

Плоскиня стояв твердо, розставивши довгі ноги, важко зітхнув і сказав:

— Рубай мені голову, преславний хане, а моїх синів не займай!

Субудай засопів і вдарив кулаком по килиму.

— Ти так зі мною говориш? Гей, нукери! Одведіть мого почесного гостя у юрту з барсами і поставте потрійну варту. А Саклаб нехай частує його вдосталь, як хана…

— А ноги йому спутати? — спитав нукер. — Такий вовк утече!

— Та не забудь вшанувати його міцним залізним ланцюгом!..

Розділ сьомий

ТРИВОГА В КИЄВІ

Ви-бо своїми чварами зачали наводити невірних на землю Руську… Що ж то була за наруга через лихі усобиці від землі половецької!.. Загородіть полю ворота своїми гострими стрілами за землю руську, за рани Ігореві, — хороброго Святославовича!

(«Слово о полку Ігоревім»)

На лівому степовому березі Дніпра, проти Києва, пором зранку. захопили половці, які наїхали несподівано. Вони видерлись на пором, погрожували перевізникам, не даючи їм утекти. Від великої кількості людей пором нахилився, зачерпнувши води. На рябому, як барс, коні під’їхав старий огрядний половецький хан. Його супроводжувала сотня джигітів. Один із них гарцював попереду і тримав на довгій жердині ханський бунчук з кінськими хвостами і мідними брязкальцями. Другий бив у бубон. Двоє верескливо дуділи в дудки. Один джигіт на дикому коні, що люто хропів, ляскав канчуком, намагаючись прокласти ханові дорогу до перевозу.

Осторонь перед натовпом слухачів худий запорошений прочанин з торбою за спиною розповідав, що всі половці зараз біжать з Дикого поля[145], а за ними женеться незнайоме, страшного вигляду плем’я «татари», — «обличчя їхні безбороді, носи тупі, і в кожного скуйовджена коса, як у відьми. Від одного вигляду безбожних татар люди падають мертвими…»

— Що це за люди? Розкажи нам, прочанине божий, мабуть, ти людина досвідчена й книжна.

Прочанин, спершись на довгу палицю, почав говорити:

— Прийде зі сходу в незліченній кількості якийсь лиховісний народ, у нашій країні нечуваний, глаголемий «татари», і з ним іще сім язиків. Якоже половці досі навколишніх народів полоняху і губяху, нині ж їхня загибель наста. Татари не токмо половців побєдіша і загнаша, але навіть дощенту іскореніша, а на їхню землю самі сідоша…

— Звідки впало це плем’я?

— Про це глаголять сказання в святих книгах, про них ще єпископ Мефодій Патарійський свідчить, яко грецький цар Александр Македонський у стародавні часи загнав поганий народ Гогі та Магогі[146] на кінець землі, в пустелю Єтрієвську, між сходом і північчю. Закрив він їх горами і наказав сидіти там до кінця строку. І тако-бо єпископ Мефодій рече, яко після кінця часу гори знову розсунуться, і тоді вийдуть звідти Гогі та Магогі і заполонять усю землю від сходу до Євфрату, і від Тигру до Понтського моря, — всю землю, крім Ефіоп’я…

вернуться

145

Дике поле — причорноморські степи.

вернуться

146

Гогі та Магогі — міфічний народ диких велетнів, яких Александр Македонський нібито загнав за далекі північно-східні гори.