— Замовчи, замовчи! — закричав старий. — О боже, допоможи мені! Я сам-самісінький! Ніч тягнеться, а повість про великого хорезм-шаха ще не прийшла до кінця. Я все чекаю від нього подвигу слави, а бачу тільки страти і не помічаю великих діл. Я боюсь, що герой виявиться камінним ідолом, порожнім всередині, де літає золотиста міль і повзають отруйні скорпіони… Аллах, зглянься на мене і просвіти мене!..
Частина друга
МОГУТНІЙ І ГРІЗНИЙ ШАХ ХОРЕЗМУ!
Розділ перший
РАНОК У ПАЛАЦІ
Служба царям має дві сторони: одна — надія на хліб, друга — страх за своє життя.
У досвітніх сутінках троє старих імамів пробиралися вузькою вулицею Гурганджа. Спереду йшов слуга з тьмяним ліхтарем із проолієного паперу. Старі, піднімаючи довгі поли широкої одежі, перестрибували через канави з дзюркотливою водою.
У темряві відчувався то гострий пряний аромат біля зачинених крамниць з перцем, імбиром і фарбами, то різкий запах шкіри, коли імами проходили повз лимарні ряди із складами кінської збруї, сідел і чобіт. На майдані грубий голос зупинив їх:
— Стійте! З якої потреби йдете вночі?
— Милістю найвеличнішого, ми, духовні особи, імами великої мечеті, поспішаємо до палацу падишаха для ранкової молитви.
— Проходьте з миром!
Троє імамів підійшли до високих воріт палацу й зупинилися. Стукіт не допоможе. Ворота самі прочинилися. Кілька вершників виїхали з темряви і враз чвалом помчали через майдан. Це гінці з розпорядженнями «найвеличнішого і найпрозорливішого захисника віри й справедливості» помчали в напрямках, невідомих нікому, крім того, хто їх послав.
Старі, переступаючи з каменя на камінь, перетнули велику калюжу й увійшли в ворота. На широкому подвір’ї у всіх напрямках ходили шахські воїни. Двоє вартових пізнали в прибулих священнослужителів і відійшли набік, даючи дорогу. Трос старих минули кілька двориків. Заспані сторожі відчиняли важкі ворота, брязкаючи залізними ключами.
Нарешті, показалися стулчасті двері. Обабіч, спираючись на списи, застигли два воїни у залізних кольчугах і шоломах. Підійшов слуга і, високо піднявши глиняний світильник з чадним гнотом, сказав:
— Охоронець віри ще не виходив.
— Ми почекаємо, — відповіли троє старих і, скинувши туфлі, ступили на килим, опустились на коліна і розгорнули перед собою великі книги у шкіряних оправах з мідними застібками.
— Вчора чотири бунтівних хани прислали заложниками своїх малолітніх синів. Шах влаштував бенкет. Засмажили дванадцять баранів, — сказав один імам.
— А що він сьогодні ще придумає? — прошепотів другий.
— Найголовніше — в усьому з ним погоджуватись і не сперечатись, — зітхнув третій.
Хорезм-шахові Мухаммеду снився сон: він стоїть у степу на горбі, і навколо, скільки сягає око, збилися тисячі й тисячі людей. Небо горить призахідним бронзовим промінням. Сонце, ще сліпуче, швидко сідає в одноманітну піщану рівнину.
— Хай живе, хай буде здоровий падишах! — розкотами доносяться крики з віддалених рядів. Люди поволі схиляють спини, а за білими чалмами ховаються їхні обличчя.
Увесь натовп стає на коліна перед володарем, видно лише халати, що нагадують хвилі завжди неспокійного Хорезмського моря[41].
— Хай буде здоровий падишах! — звучать, як луна, останні віддалені вигуки, і все замовкає. Сонце ховається, і степ потопає в синіх сутінках і мовчанні. У погасаючому світлі шах бачить, як зігнуті спини повзуть до нього, підіймаючись по схилу горба.
— Годі, назад! — наказує шах. Але спини наближаються з усіх боків, незчисленні спини у смугастих халатах, підперезаних оранжевими поясами. Шахові здається, що в усіх за пазухою приховані вигострені ножі. Люди хочуть зарізати свого володаря. Він кидається вперед і б’є ногою найближчого, халат звивається і відлітає, як птах, — під ним нікого нема. Шах відкидає ногою інші халати, — і під ними так само порожньо. «Але серед них є один! Він сховався, щоб підкрастися і вдарити ножем у моє серце, серце, яке живе і б’ється тільки для щастя і величі славного роду хорезм-шахів».
— Годі! Шах наказує вам: ідіть собі! — Голос звучить глухо, ледь чутно, — і все зникає. Степ розлягається навколо безлюдний, сірий і німий. Жорсткі стебла трави як подряпини на змертвілому небі. Тепер шах один, зовсім один у пустелі, без коня. А десь тут, зовсім близько, за одним із сірих горбів, у ліловій западині причаївся отой, єдиний, що повинен його зарізати… Всі хочуть його смерті, але тільки один відважився вкоротити йому життя. Хто ж він?