— Я ходив раніше з караванами до Китаю, я відвідував татарські кочовища. Там я навчився розмовляти їхньою мовою.
— А хто такий Чінгісхан непереможний? Чому він непереможний? Як оцей язичник сміє так зухвало говорити? — сердився Тимур-Мелік. — Тільки хорезм-шах Мухаммед — непереможний повелитель усіх народів. Зарубаю цього полоненого, якщо він так говоритиме.
— Хай собі говорить, що хоче, — перебив його Джелаль ед-Дін, — а ми в нього вивідаємо все, що він знає про цього непереможного вождя татарів.
З-за кущів саду почувся тонкий голос. Хтось швидко наближався, вигукуючи скоромовкою слова:
— Хай прикрасить аллах усіх мусульманів такими доблестями, які є у сина повелителя правовірних найсвітлішого і найхоробрішого Джелаль ед-Діна, власника блискучого меча і найпрекрасніших у світі коней! Хай впаде його меч караючим громом на голови всіх ворогів ісламу!..
Маленький чоловік з довгою бородою, у величезній чалмі швидко йшов доріжкою саду. В руках він тримав шкіряну сумку і великий глиняний бутель. Різні мідні прилади, ножички і склянки, привішені на поясі, дзвеніли при кожному його русі. Підійшовши до Джелаль ед-Діна, чоловік вклонився до землі.
— Твоя милість вирвала мене з пащі лиха. Твої багаті щедроти привели мене до твоїх дверей. Мені зараз сказали, що я маю врятувати вмираючого…
Потік красномовства лікаря був перерваний одним жестом руки Джелаль ед-Діна.
— Лікарю Забане! Хай твій голос відпочине, а ти оглянь оцього хворого чоловіка і вилий на нього всю премудрість твоїх знань і всі ліки твоїх склянок. Подбай, щоб він ожив.
— Я твій слуга, я твій раб. Що від мого хана чую, те виконую!..
Маленький лікар почав розпоряджатися. Слуги розв’язали полоненого і зняли його з коня. Він ледве стояв, розчепіривши ноги, застигнувши в такій самій позі, в якій перебував у сідлі. Гидливо торкаючись до чужинця і шепочучи молитви, слуги, за вказівками лікаря, зняли з полоненого одежу і поклали його на розстелену повстину. Він лежав покірливо, в забутті, закотивши очі.
Лікар, вимовляючи закликання, став поливати груди хворому прозорою олією і зіскрібати кістяною ложечкою черв’яків, що, як рисові зерна, вкрили засохлі рани.
— Вже завелися черв’яки… Але у священній книзі сказано: «Скільки аллах створив хвороб, стільки премудрий створив і ліків, щоб вилікувати ці хвороби».
Коли з ран потекла кров, лікар поклав на них проолієну вату і наказав обмотати все тіло ганчірками.
— О найясніший хане! О мій повелителю! — сказав він, звертаючись до Джелаль ед-Діна. — Я арабський найвченіший лікар-«кадах», що вивчив книги румійця Гіппократа, спеціаліст з очних хвороб[62] і вирізування більма, виправляю вивихи, відганяю смерть. Я твій раб і слуга і залежу від твоєї милості. Накажи подати глечик старого вина, щоб я зміг приготувати ліки. Після мого лікування хворий заговорить і говоритиме день або й два, а потім помре чи одужає, як на те буде воля аллаха…
Одержавши вино і змішавши його з різними порошками, лікар то сам пив зілля, то поїв ним хворого, який прийшов до пам’яті і почав говорити.
З гарячково розпаленим обличчям полонений спочатку співав і вигукував незрозумілі слова, потім став говорити плавно, розміреною мовою, наче вимовляв вірші. Алі-Джан уважно прислухався і перекладав.
— Прекрасна, радісна моя батьківщина, і нема кращої за неї, — говорив полонений, втупивши блискучі оді в далечінь. — Тридцять три піщані рівнини розляглися від краю і до краю між рожевими хребтами. Прославлений у перегонах кінь не зможе проскакати навкруги них. У високій буйній траві з ревінням ходять дикі звірі, проносяться антилопи сімдесяти мастей, співають дзвінкоголосі пташки. У бірюзовому небі пролітають білі лебеді й гуси… Для всіх є місце у степах моєї батьківщини, нема тільки місця моєму бідному кочовищу. Сильні племена з їхніми зажерливими ханами відібрали у нас зелені пасовища, де тепер бродять чужі табуни ситих коней і череди биків та овець… А для мого бідного, кволого кочовища лишилися тільки щебенисті гобі і скелясті ущелини. Там худоба захиріла, порідшала, коні схудли і хитаються від кволості. У всьому винні гордовиті хани і їхній головний каган Чінгісхан, червонобородий, непереможний, що виганяє народ монголів в інші країни для грабування всесвіту…
— Якого Чінгісхана він згадує? — спитав Джелаль ед-Дін.
Алі-Джан переклав запитання. Полонений вигукнув:
— Хто не знає Темучіна Чінгісхана! Я пішов від нього. Він не прощає тим, хто насмілюється стояти перед ним, не зігнувши по-рабському спину! Він мститься непокірним, він переслідує тих, хто будь-коли боровся з ним, і вирізує весь рід його до останнього немовляти.
62
Медицина в арабських вчених в той час стояла дуже високо. Протягом всіх середніх віків європейські медики не видали жодного трактату по офтальмології (вивчення ока), рівного арабським. Тільки на початку XVIII ст. ми помічаємо прогрес, який починає випереджати арабські твори (академік І. Ю. Крачковський).