— Хто ж ти? Чому так сміливо говориш проти Чінгісхана?
— Я вільний мерген[63] Гуркан-багатур. Я сам собі хан, сам собі нукер[64], і я покинув військо Чінгісхана тому, що оцей кислоокий дід наказав переламати хребти моєму батькові і братові, тому, що червонобородий каган забирає найчудовіших дівчат і робить їх своїми рабинями, тому, що він не терпить на всій землі ніякої іншої волі, крім його каганської волі. Я поїду на край світу, де живуть самі лише звірі і такі ж вільні мисливці, як я, і житиму там, у пустелі, куди не доберуться нукери злісного Чінгісхана.
— Де ж тепер Чінгісхан? Що він готує? — спитав Джелаль ед-Дін.
— Тепер царство Чінгісхана схоже на озеро, переповнене водою, яке ледве стримується греблею. Чінгісхан стоїть напоготові, а всі його воїни нагострили мечі і ждуть тільки наказу кинутись на західні країни. Вони примчать сюди, щоб розграбувати ваші землі.
— Ми залишимо цього молодця жити тут, із нами, — сказав Тимур-Мелік. — Він одружиться з туркменкою, поставить свою юрту в кочовищі безстрашного Кара-Кончара і буде вільним мергеном-мисливцем блукати по Каракумах.
— Але хто такий Чіигісхан? — спитав Джелаль ед-Дін. — Мене турбують оці розповіді. Треба все розвідати про нього.
— Пробач мені, найясніший хане, — сказав, підводячись, Тимур-Мелік. — Я мушу поїхати в диван-арз разом з оцим полоненим. Я все вивідаю в нього про цього зухвальця Чінгісхана.
— Пробач і мені, найясніший господарю, — сказав Алі-Джан. — Мої джигіти наїлися твоїм солодким достарханом, а коні дістали щедрий корм. Тепер душа наша радіє, зазнавши блаженства. Дозволь і нам вирушити далі й одвезти цього окаянного язичника у Гургандж, до фортеці.
— Хош! (Гаразд!) — відповів Джелаль ед-Дін. — Гулям, видай джигітові нову баранячу шубу.
Алі-Джан низько вклонився і сказав:
— Пташці — політ, гостям — салям, господареві — пошана, а джигіту — дорога!
Частина третя
БИТВА БІЛЯ РІКИ ІРГІЗ
Розділ перший
ПОХІД У КИПЧАЦЬКИЙ СТЕП
Афросіаб вигукнув: «Я йду в похід!
Пофарбуйте хеною[65] хвіст мого коня!»
Хорезм-шах Мухаммед примчав з Гурганджа в Самарканд дуже лютим. Він вирішив нещадно помститися своєму зятеві Осману і жителям, які наважились підняти меч проти свого шаха.
Мухаммед обложив місто, оголосивши, що за непокору виріже всіх до останнього немовляти і переб’є навіть іноземців. Довго билися самаркандці, загородивши колодами вузькі вулиці, нарешті хан Осман з’явився до хорезм-шаха з проханням помилувати місто. Осман став перед Мухаммедом, тримаючи в руках меч і шматок білої тканини для савана і виявляючи цілковиту покірність та готовність бути страченим цим мечем. Хорезм-шах пом’якшав, побачивши, як зять Осман упав перед ним обличчям до землі, і погодився простити його. Коли місто здалося, до шаха повернулася його дочка Хан-Султан, яка хоробро захищалась у фортеці, обложеній повстанцями. Вона не захотіла помилувати чоловіка і зажадала для нього смерті. Вночі Османа було страчено. Перебили також і всіх його родичів разом з дітьми, так що припинився стародавній рід Караханідів[66], правителів Самарканда.
Кипчацькі хани, що прибули разом з хорезм-шахом, люто розправлялися з населенням Самарканда. Вони знищили понад десять тисяч жителів і хотіли продовжувати різанину і грабіж міста, але втрутилась хоч і жорстока, та обережна шахиня-мати Туркан-Хатун і вмовила кипчацьких ханів припинити бойню.
Після цього Самарканд став столицею хорезм-шаха. Він розпочав будівництво великого палацу.
Кипчацькі хани зажадали від хорезм-шаха, щоб він повів своє військо в їхні степи розгромити прибуле з східних пустель татарське плем’я меркитів[67], що потіснили кипчацькі кочовища. Шах відмовлявся, посилаючись на державні турботи і будівництво палацу. Тоді його мати, Туркан-Хатун, звернулася до нього з таким самим проханням.
Як стара орлиця на вершині скелі в неприступному гнізді оберігає своїх голошиїх малят, впиваючись зірким оком у степову далину, так і Туркан-Хатун, найпідступніща і найобережніша з жінок, оберігала престол шахський від небезпечних повстань завжди незадоволеного населення, від зрад і запроданства підступних ханів та їхніх таємних замахів. У хвилину небезпеки вона посилала з свого похмурого неприступного палацу в Гурганджі віддані їй кипчацькі загони, щоб роздерти кожного, хто наважиться підняти руку на велич її сина, хорезм-шаха непереможного. Тому чи міг хорезм-шах не зважити на заклик обережної матері?
65
Xена — червона фарба, якою на Сході фарбували долоні, сивіючі бороди, а в поході — хвіст коня.
66
Караханіди — тюркська династія, що воцарилася в Самарканді у X ст., коли до Середньої Азії вдерлися тюркські племена й оволоділи культурними землями між Сирдар’єю і Амудар’єю. Епоха панування династії Караханідів була для Мавераннагру епохою культурного регресу і ханських утисків, внаслідок яких народні заворушення спалахували не раз (академік В. Бартольд).
67
Татари — загальна назва багатьох кочових племен тюркського походження, підкорених Чінгісханом. Меркити — одне з цих племен.