З одного боку намету стояв прив’язаний до золотого припону білий жеребець, на ймення Сетер. У нього були вогняні очі і срібляста біла шерсть по чорній шкірі. Він ніколи не знав сідла, і жодна людина не сідала на нього. Під час походів Чінгісхана — як пояснювали шамани — на цьому білосніжному коні їхав незримий могутній бог війни Сульде, покровитель війська монголів, і вів їх до великих перемог.
З другого боку намету був прив’язаний завжди осідланий широкогрудий ІІейман, улюблений бойовий кінь Чінгісхана, буланий, з чорними ногами і хвостом і чорним ременем уздовж хребта — потомок диких степових коней.
Поряд із конем Сетером було прикріплено високе бамбукове древко із згорнутим білим прапором Чінгісхана.
Навколо кургану розташувалися дозором охоронці, тургауди, в кольчугах і залізних шоломах; вони пильнували, щоб жодна жива істота не наблизилась до намету великого кагана. Тільки ті, хто мав особливі золоті пластинки — пайцзи — з зображенням тигрової голови, могли минути застави вартових тургаудів, щоб підійти до кургану з жовтим шовковим наметом.
Віддалік, у степу, широким кільцем розсипалися чорні татарські намети і руді шерстяні тангутські юрти. Це був особистий «курінь»[76] Чінгісхана, стоянка тисячі добірних охоронців-вершників на білих конях. До цієї охорони належали тільки сини найзнатніших ханів; з них каган вибирав найбільш кмітливих і відданих і призначав начальниками загонів.
А ще далі розташувалися інші курені; вони тяглися по рівнині і підіймались до самих гір, покритих густим лісом. Між куренями у степу паслися верблюди і табуни різношерстих коней. Конюхи з гиканням скакали, розмахуючи арканами, і пильнували, щоб коні різних табунів не змішались або не наблизилися до косяків кобилиць з лошатами.
Перед тим як вирушити на землі мусульманів, монгольський володар послав у Бухару до шаха Хорезму Мухаммеда посольство з багатими дарами. На чолі цього посольства він поставив відданого йому мусульманина Махмуд-Ялвача, багатого купця родом з Гурганджа, що раніше посилав каравани з Середньої Азії до Китаю. Йому доручено було довідатися, що робиться у західних землях, які там війська і чи готовий до війни шах Хорезму. Водночас Чінгісхан послав туди багато таємних лазутчиків.
Розділ другий
ПОСОЛЬСТВО СХІДНОГО ВОЛОДАРЯ
У зборках їхнього одягу ще зберігся аромат квітів далеких країн.
Розгромлений Самарканд став тимчасовою столицею останнього шаха Хорезму. Щоб відзначити свою перемогу над волелюбними самаркандцями, Мухаммед збудував там високу мечеть і розпочав будування великого палацу. Він усе ще вважав себе великим завойовником, який, подібно до Іскендера Дворогого, повинен вирушити з військом відданих йому кипчаків на кінець всесвіту і розсунути кордони володінь хорезм-шахів до Останнього моря[77], за яким починається морок. Він вважав своїм головним і небезпечним супротивником багдадського халіфа Насира, що не схотів уступити Мухаммедові звання глави всіх мусульман. Спочатку треба було розгромити Насира і встромити кінець списа у священну землю Багдада перед його головною мечеттю, а потім повернути коня і рушити на схід, щоб завоювати далекий, славний своїми багатствами Китай.
Мухаммед зібрав велике військо. Розгорнувши зелений прапор пророка, він рушив через Іран до Багдада, столиці арабських халіфів.
Однак незабаром передова частина шахського війська, яка не мала теплого одягу, загинула в горах Ірану, потрапивши у хуртовину; втративши сили, вона була вирізана нечестивими курдами. Це нещастя зупинило Мухаммеда, і він почав сумніватись у необхідності війни з халіфом. «Чи не гнів це божий?» — думав він і повернувся до Бухари, де тимчасово «поставив свій посох мандрування».
Сюди восени року Зайця (1219) прибуло велике посольство від Чінгісхана, великого кагана монголів, татар, китайців та інших народів, які живуть на сході. Хорезм-шах знову мусив зайнятися татарами.
До високих воріт шахського палацу під’їхали на рябих степових конях посли Чінгісхана — троє мусульман з числа найбагатших купців, які щороку посилали каравани з крамом із Хорезму в різні кінці Азії. Ці купці, родом із трьох великих міст, Гурганджа, Бухари і Отрара[78], давно були на службі у Чінгісхана. Такі багаті купці звичайно складали торговельні компанії і приймали гроші від вкладників, які хотіли випробувати щастя уторгівлі. Накази їхні про виплату грошей по торгових угодах на величезні суми виконувалися всюди без затримки, як на віддаленому сході, так і на крайньому заході Азії, а платежі по них провадилися швидше, ніж надходження податків до казни правителів.
76
Курінь — монгольське слово «kurien» означає коло юрт з юртою начальника кочовища в центрі.
78
Місто Отрар — до навали монголів було одним із найбільших міст Середньої Азії. У 1219 р. воно було зруйноване Чінгісханом, жителі знищені майже поголовно. Згодом місто було відбудовано і його назва зустрічається в історії Середньої Азії, але воно вже не могло досягти колишньої величі й багатства. Тепер це величезна маса валів і горбів, під якими поховані руїни міста, що поступово згасало. Ці руїни знаходяться поблизу станції Тимур Оренбург-Ташкентської залізниці.