З усього каравану лишився живим тільки один погонич. Йому пощастило втекти і дістатися до першого монгольського поста. Там його посадили на поштового коня з бубонцями[88], і він помчав до Чінгісхана з страшною звісткою.
Розділ десятий
ПОСЛА НЕ ДУШАТЬ, ПОСЕРЕДНИКА НЕ ВБИВАЮТЬ
Не встиг місяць збільшитись і потім знову вигнутися серпом, як від володаря татарського в Бухару прибув новий посол Ібн-Кефредж-Богра, батько якого був колись еміром на службі у батька хорезм-шаха, Текеша. З ним прибуло двоє знатних монголів.
Перед тим як прийняти послів, хорезм-шах Мухаммед довго радився з своїми кипчацькими воєначальниками. За їхньою вказівкою, він вирішив прийняти монгольських послів гордо й суворо, але все-таки вислухати їх, щоб дізнатися про наміри Чінгісхана.
Старший посол увійшов з підведеною головою. Він уже не преклонив коліна і говорив стоячи, немов готовий до бою, хоч свою зброю, згідно з вимогою векіля, він залишив при вході.
— Володарю західних країн! — сказав він. — Ми з’явились нагадати тобі, що нашим купцям, які прибули в Отрар з царства Чінгісхана, ти сам видав грамоту, підписану твоєю ж рукою і скріплену твоєю печаткою. В ній ти дозволив нашим купцям вільно торгувати і наказував усім ставитись до них дружньо. Але ти підступно їх обдурив, — вони всі забиті, їхнє майно розграбоване. Якщо зрада сама по собі є мерзенною справою, то вона стає ще огиднішою, коли виходить від глави ісламу.
Хорезм-шах закричав:
— Негіднику! Як ти смієш так говорити зі мною? Як ти зважився звинувачувати мене за дії, зроблені моїм слугою?
— Великий шах! Отже, ти твердиш, що намісник Отрара діяв усупереч твоєму наказові? Гаразд! Тоді видай нам цього злочинного слугу Інальчика Каїр-хана, і наш великий каган сам зуміє його покарати по заслузі. Але якщо ти мені відповіси «ні», то тоді готуйся до війни, в якій найдоблесніші серця поляжуть у битві і твердо направлені татарські списи влучать у цілі!
Хорезм-шах замислився, слухаючи грізні слова. Всі завмерли, розуміючи, що зараз вирішується питання: бути чи не бути війні? Але деякі зарозумілі кипчацькі хани закричали:
— Смерть хвастуну! Він сміє погрожувати нам? Великий падишах, адже Інальчик Каїр-хан племінник твоєї матері! Невже ти віддаси його на розтерзання невірним? Накажи вбити цього зухвальця або ми самі його порішимо!..
Хорезм-шах сидів блідий і сірий, як мрець. Його губи тремтіли, коли він тихо сказав:
— Ні! Інальчика Каїр-хана, мого вірного слугу, я не віддам!
Тоді один з кипчацьких ханів підійшов до монгольського посла, схопив його за бороду, одним помахом кинджала відтяв її і кинув йому в обличчя. Посол Ібн-Кефредж-Богра був сильною і сміливою людиною. Але він не вступив у боротьбу, а тільки крикнув:
— У священній книзі сказано: «Посла не душать, посередника не вбивають!»
Хани кричали:
— Ти не посол, а порох на чоботі татарського кагана! Чому ти, мусульманин, служиш нашим ворогам? Ти запроданець, татарський гній! Ти зрадник батьківщини!
Кипчацькі хани накинулись на посла, закололи його кинджалами, а двох його супутників-монголів побили.
Змучених послів приставили до кордону володінь хорезм-шаха, де їм підпалили бороди і потім відпустили пішими, відібравши коней.
Розділ одинадцятий
ЧІНГІСХАН РОЗГНІВАВСЯ
Вдень каган кілька разів виходив з намету і вдивлявся у далечінь, — він чогось чекав. Повертаючись до намету, він опускався на шовковий килим і вислухував, що йому пояснював його головний радник Єлю Чу-цай, високий, повільний у рухах, худорлявий китаєць з настороженими, проникливими очима.
— Можна завоювати всесвіт, сидячи на коні, але управляти ним, лишаючись у сідлі, неможливо. Треба негайно призначити в кожну область начальника, він подбає про склади зерна, встановить «судові місця» для збору помірних податків із населення з покаранням на смерть тих, хто не заплатить. У кожне таке «судове місце» треба призначити по двоє довірених, обраних з учених людей; один з них буде начальником, а другий — його помічником. Щоб збільшити доходи, треба запровадити мито з купців, податки з вина, оцту, солі, видобутку заліза, золота, срібла і за право користування водою для зрошення полів…[89]
— Це все ти говориш до діла, — відповів Чінгісхан.
Хранитель печатки, уйгур Ізмаїл-Ходжа, подав печатку кагана. Це була нефритова фігурка тигра, що стоїть на золотому колі, змазаному червоною фарбою. Каган притиснув печатку до указу, заздалегідь приготованого Єлю Чу-цаєм.
88
На головних шляхах своїх володінь Чінгісхан влаштував поштові пости, де завжди були напоготові коні і гінці для перевезення каганських наказів. На поштового коня надівались ремені з бубонцями, щоб зустрічні давали дорогу.