Чінгісхан спустив з трону ноги, кинувся на Ізмаїл-Ходжу і вирвав з його руки недочитане послання.
— Кому ти пишеш? Гідному говорити зі мною володареві чи синові жовтовухої собаки? Хіба так треба говорити з ворогами? Ти сам мусульманин і тому крутиш хвостом перед мусульманським ханом. Ти хочеш, щоб шах Махаммед подумав, нібито я його боюсь?
Ізмаїл-Ходжа лежав, уткнувшись обличчям у килим, і тремтів від страху. Каган схопив його за пояс, виволік з намету і кинув біля входу, штовхнувши ногою. Коло нього з’явився радник Єлю Чу-цай і став тихо дорікати:
— Поглянь на сиву бороду твого писаря. Згадай його заслуги протягом багатьох років. Він навчав читання й письма дітей твоїх і онуків. Не годиться тобі так карати відданого слугу…
Чінгісхан випростався:
— Ізмаїл-Ходжа пише рабські листи. Він не вміє говорити з гордістю. Нехай вчить і надалі читання і письма моїх онуків, але не береться говорити з повелителями народів.
Каган повернувся до намету і знову виліз з ногами на трон. Обхопивши руками праве коліно, він довго сидів на п’яті лівої ноги. Його жовто-зелені очі то розширялись, то звужувались. Біля трону з’явився інший писар з чистим аркушем пергаменту. Єлю Чу-цай подав писареві очеретинку для письма. А Чінгісхан, примруживши злі очі, все мовчав, дивлячись в одну точку. Потім він повернувся до писаря, що стояв, чекаючи, на колінах, і сказав:
— Напиши так: «Ти хотів війни — ти її матимеш».
Немов опам’ятавшись, каган вихопив з рук блю Чу-цая золоту печатку, змочену синьою[93] фарбою, і приклав її до листа. На пергаменті з’явився відбиток:
І в безмовності притихлих гостей раптом пролунав бойовий заклик монголів, що кидаються в атаку:
— Кху-кху-кху!
Пізнавши голос хазяїна, заіржали прив’язані за полотнищами намету улюблені жеребці Чінгісхана. В одну мить в усіх кінцях табору почали перекликатись монгольські коні.
Єлю Чу-цай обережно двома руками взяв пергамент, а Чінгісхан сказав різко й уривчасто:
— Листа надіслати! На мусульманський кордон! Негайно! Гінцеві дати охорону! Триста вершників!.. — Обернувшись до присутніх, каган заговорив знову ласкаво, муркотливим голосом: — А ми будемо продовжувати наш бенкет і мирно розмовляти. Скоро в мусульманських містах радітиме наша душа. Там ми розважимось! Я вже бачу, як від кінського поту туманом укриються зорані поля, як будуть тікати перелякані люди і вищати звіриним криком спіймані арканами жінки; там ріки потечуть червоні, як це вино, і закурене небо розжариться від диму палаючих селищ…
Він замружив очі і, піднявши товстий короткий палець, прислухався, як по всьому табору все ще перекликались жеребці.
Присутні заговорили півґолосом: «Здається, похід уже близький…» — і, як годиться великим воєначальникам, поважно зсували золоті чаші, бажаючи один одному удачі, і розмовляли про майбутні великі дні.
Частина п'ята
ВТОРГНЕННЯ НЕБАЧЕНОГО НАРОДУ
Розділ перший
ХТО НЕ ЗАХИЩАЄТЬСЯ — ГИНЕ
Після вторгнення монголів світ став безладним, як волосся ефіопа. Люди стали подібні до вовків.
Одержавши від Чінгісхана грізного листа з шістьма словами, хорезм-шах Мухаммед наказав спішно обгородити свою нову столицю Самарканд міцною стіною, незважаючи на величезні її розміри: довжина стіни повинна була становити 12 фарсахів[94].
Шах послав збирачів податей у всі частини держави для стягнення податків за три роки наперед, хоч податки і в цьому році насилу було зібрано.
Шах наказав також створити загони стрільців з лука. Лучники повинні були з’явитися на збірні місця на коні з своїм озброєнням і з запасом їжі на кілька днів.
Нарешті шах повелів негайно спалити всі селища, розташовані на правому березі ріки Сейхун до східного кордону з кара-китаями, в країні яких з’явилися монголи. Жителів спалених селищ шах наказав вигнати з спустошеної смуги, щоб монголи, проходячи по спаленій місцевості, не знайшли собі там ні пристановища, ні їжі. Але озлоблене населення випаленої смуги втекло до кара-китаїв, де чоловіки вступили до монгольських загонів.
Поки прибували війська з усіх кінців Хорезму, шах залишався у Самарканді. Оточений улесливим почтом, він відвідував мечеті, де слухав красномовні проповіді шейх-уль-іслама. Він старанно молився на очах у численних правовірних, які стояли стрункими рядами на майдані перед мечеттю. Разом з ними він ставав на коліна і голосно слідом за імамом повторював молитви.
93
На листі кагана до повелителів інших народів печатка була синього кольору, на звичайних документах — червоного.