Не можна втікати від щастя! Треба гнатися за ним, наздоганяти його, хапати за волосся і підгинати під своє коліно… Ось як домагаються щастя!
— Годі! Ти назавжди лишишся навіженим джигітом! Ти не зможеш врятувати від загибелі великий Хорезм…
Хорезм-шах квапливо спустився з альтанки і, задихаючись, швидко попрямував до тераси будинку, де були розстелені килими з багатим достарханом. Там, помолившись, шах почав їсти, розпитуючи про шляхи, переправи, і, не докінчивши обіду, наказав подавати коней.
Розділ п’ятий
НЕВГАМОВНИЙ ТИМУР-МЕЛІК
В Отрарі Чінгісхан залишив синів Угедея і Джагатая з частиною війська і сказав їм:
— Ви будете облягати місто Отрар, доки не захопите живцем начальника Інальчика Каїр-хана. Притягніть його до мене на ланцюгу. Я сам визначу зухвалому нечувану утрату.
Старшому синові Джучі він наказав взяти міста Дженд і Енгікент. Решту частини свого війська каган направив у різні боки.
Алак-нойона з п’ятьма тисячами вершників Чінгісхан послав до міста Бенакет, де стояв загін кипчаків. Після трьох днів облоги жителі вислали старих і просили пощади. Алак-нойон наказав, щоб усі чоловіки вийшли з міста і вишикувалися в полі — окремо воїни, окремо ремісники і інший народ. Коли воїни склали у вказаному місті свою зброю і відійшли, монголи всіх їх перебили булавами, мечами і стрілами. А з решти полонених монголи одібрали найсильніших юнаків, поділили їх по тисячах, сотнях і десятках, поставили над ними своїх начальників і погнали далі, як худобу, щоб вони ламали стіни обложених і першими йшли на приступ.
У дорозі до них приєднались інші монгольські й союзні загони, так що в Алак-нойона зібралося близько вісімдесяти тисяч воїнів. Вони підійшли до міста Ходжент, яке омивається швидкою і багатоводною рікою Сейхуном. Мешканці міста покладали свої надії на неприступність старовинних високих стін і відмовились здатися.
Начальником військ міста недавно було призначено Тимур-Меліка, обізнаного у військових справах, відомого сміливістю, впертістю і прямотою. Він встиг спорудити високу фортецю на острові посеред Сейхуну, в тому місці, де ріка розходиться на дві протоки, і склав там запаси зброї і їжі.
Коли прибули монголи і пригнали захоплених полонених, то під ударами канчуків і мечів мусульмани подерлися штурмувати стіни Ходжента. Жителі його, не бажаючи битися з братами свого народу, вирішили припинити захист.
Тимур-Мелік з тисячею відважних джигітів переплив річку, захопив усі судна і закріпився на острові. А жителі Ходжента вислали до монголів знатних людей з благанням про пощаду і відчинили ворота. Монголи вдерлися і враз розграбували місто.
Монголи обстрілювали фортецю на острові з метальних машин, але каміння і стріли до укріплень не долітали. Тоді монголи вигнали з Ходжента всіх юнаків і, приєднавши до них полонених з Банакета й інших селищ, зібрали на обох берегах річки близько п’ятдесяти тисяч чоловік. Поділивши їх на десятки і сотні, монголи ганяли їх за гри фарсахи[100] до найближчої гори і примушували таскати звідти каміння, щоб загородити річку греблею.
Тимур-Мелік тим часом приготував дванадцять плотів, закритих зверху для захисту від вогню мокрими повстинами з глиною. По боках були залишені прорізи для стрільби. Щодня на світанку він посилав у кожний бік річки по шість плотів, і воїни його одчайдушно билися з монголами, а монгольські стріли з горючою сумішшю їхнім плотам не шкодили.
Ночами Тимур-Мелік організовував вилазки, зненацька нападав на сонних монголів, так що монгольське військо постійно перебувало у тривозі.
Китайські інженери, що супроводжували монголів, спорудили нові, потужніші далекобійні машини. Катапульти, що викидали каміння, і великі стріли почали завдавати сильних втрат воїнам Тимур-Меліка. Побачивши, що справи його стають безнадійними, Тимур— Мелік темної ночі приготував сімдесят суден і плотів, склав на них пожитки і посадив воїнів. Раптом на всіх суднах запалали багаття і факели, і вогняним потоком вони понеслися вниз по річці, підхоплені її бурхливою течією.
Монгольське військо погналося за ними по обох берегах. Тимур-Мелік скеровував човни і плоти туди, де показувались монголи. Стрільбою з луків він одганяв їх і гнав судна далі. Припливши до Бенакета і одним ударом перервавши ланцюг, який монголи протягнули через ріку, судна і плоти понеслися далі.
Побоюючись, що на річці є ще сильніші перешкоди, Тимур-Мелік, помітивши поблизу Бар-Халигкента великі табуни, причалив до берега, посадив воїнів на коней і поскакав у степ; монголи його переслідували. Воїнам Тимур-Меліка доводилося спинятись, битись, відганяти монголів і потім знову пробиватися вперед.