Ніхто не хотів здаватися, і тільки небагато хто врятувався, прослизнувши вночі між монгольськими таборами. Тимур-Мелік залишився з кількома воїнами, але все ще відбивався і прямував усе далі в степ, покладаючись на міць свого коня.
Коли останні супутники Тимур-Меліка були забиті, а в сагайдаку його залишилося всього три стріли, за ним гналося вже тільки троє монголів. Стрілою він влучив в око одному монголові і кинувся на решту. Ті повернули коней і поскакали геть.
Тимур-Мелік з двома стрілами у сагайдаку дістався до криниці в пісках, де стояли туркмени з загону Кара— Кончара. Вони дали свіжого коня, і на ньому Тимур-Мелік доїхав до Хорезму, де знову зайнявся готуванням до дальшої війни з Чінгісханом.
Розділ шостий
МОНГОЛИ ЙДУТЬ ЧЕРЕЗ ПІСКИ
Цей проклятий народ їздить так швидко, що ніхто не повірить, якщо сам не побачить.
У той час, коли в Отрарі курилися руїни спалених будівель і впертий Інальчик-хан, засівши в фортечній цитаделі, завзято відбивався од монголів, які видиралися на стіни, Чінгісхан, розгорнувши дев’ятихвостий білий прапор, наказав своїм загонам бути готовими до виступу.
Чінгісхан викликав синів і головних воєначальників. Усі сиділи колом на великій повстині. Кожний уже одержав наказ, в який бік і на яке місто йому вирушати, але ніхто не наважувався спитати у грізного владики, в який бік помчить його білий прапор.
— За моєї відсутності, — сказав Чінгісхан, — військо очолюватиме обережний Бугуруджі-нойон. Передові загони поведе стрімливий у наскоках Джебе-нойон і досвідчений у засадах Субудай. Не смійте на полях топтати хліб, а то нічим буде годувати наших коней. Ми зустрінемо шаха Мухаммеда на рівнині між Бухарою і Самаркандом. Ми нападемо на нього з трьох боків. Знищивши головне військо хорезм-шаха, я стану повелителем усіх мусульманських країн.
Випивши кумису і хлюпнувши його в жертву духові — заступникові воїнів Сульде, що пробуває в білому прапорі, Чінгісхан сів на коня, і військо рушило в похід. Одні загони пішли вздовж ріки Сейхун вверх по течії, інші вниз, а Чінгісхан караванними стежками заглибився у піски Кзилкумів.
Удень лютневе сонце сліпуче сяяло і пригрівало, вночі калюжі замерзали і тверділа звивиста по глинистих такирах[101] вузька стежка. Військо посувалося безшумно, не було чути іржання коней, брязкоту зброї, ніхто не наважувався заспівати пісню. Загони трималися близько один до одного. Зупинки влаштовувалися короткі, і воїни засинали на землі, біля передніх копит коней.
Вночі спереду гасали розвідники з палаючими факелами. Вони видиралися на горби, подаючи вогнями сигнали, щоб загони не збилися з дороги і не перемішались. Розповідали, що серед ворожих мусульманських військ відзначаються туркменські вершники на швидких довгоногих конях. Вони вилітають барсами з-за горбів, врізуються в ряди, зчиняють переполох і так само швидко зникають, волочучи на арканах полонених.
Спочатку монголи гадали, що їхнє військо рушило через пустелю прямо до Гурганджа, головної столиці Хорезму. Але через два дні дороги, коли каламутні води Сейхуну залишилися позаду, а сонце вранці сходило не за спиною, а ліворуч, усі зрозуміли, що голови коней повернуті не на захід, а на південь, до славних міст Самарканда і Бухари.
Чінгісхан їхав у середині війська на ясно-рудому інохідці з чорними міцними ногами і чорним ременем уздовж спини. Все військо йшло прискореною тропотою «аяном» (або «вовчою ходою», як називають таку ходу татари). Великий каган сидів на коні незворушний і непроникний, тримаючи лівою рукою попущене повіддя; його очі були примружені, розплющувалися зрідка тонкі щілинки, і. не можна було зрозуміти: чи дрімає він на ходу, чи думає свої думи, чи крізь щілинки пильно оглядає і близьке і далеке, все помічаючи і нічого не забуваючи.
У цьому поході Чінгісхан не допускав ніякого зволікання; юрти йому не ставили, і він спав на згорненій повстині. Перед сном він знімав шкіряний шолом і покривав сиву голову шапкою з навушниками, підбитою чорним соболем. Він дрімав, а біля нього невідступно сиділо четверо вірних охоронців, закриваючи кагана повстиною од вітру, дощу чи снігу.
Розділ сьомий
В ОБЛОЖЕНІЙ БУХАРІ