— Яка дивина — муха отакої пори.
— Твоя правда, годі збагнути цей факт, бо й у мух є свій розпорядок, це, мабуть, муха-поет абощо.
— Вийми її, — попросила Франсина.
— Я краще замовлю тобі ще одне віскі, мій палець не чистіший за муху, дарма що самовіддані вчительки у школі нам вуха протуркали, які брудні ці комахи. А втім, покуштуй, може, в нього покращився смак, геть усе — питання пропорцій; Лонштайн казав мені колись, що в деяких театрах його кварталу публіка поширює такий страхітливий сморід, що існує один-єдиний спосіб очистити навколишнє повітря: треба щосили перднути.
— Так, тепер воно краще смакує, — оцінила Франсина. — В мою склянку просто впала мушка, тож не варто витрачати гроші на ще одне віскі, все й так дуже добре.
— О ні, не роби цього, дівчинко, не змушуй мене вдатися до терапевтичного ляпаса, щоб змінити полюс істерії. Ага, оце вже краще, всміхаєшся, крізь сльози, мов Андромаха, та от у мені, хай йому біс, немає нічого від Гектора.
Тут, цієї миті, саме на цьому місці Людмила сказала б «блуп». Але кожен має свою систему, Франсина опустила голову і швидко витерла пальцями повіки. Андрес поклав муху на край попільнички, муха поповзла, мов балерина-експресіоністка, й видала дзижчання, що передувало або цілковитому сп’янінню, або негайному польотові; вони мовчки приглядалися до неї, аж поки тваринка достатньо розігріла свої турбореактори, щоб полетіти в глибину зали й сісти на потилицю педика-мулата, що цілувався з месьє вельми вченого вигляду. Курячи й знову зазираючи у вічі Франсині, що розважливо скористалася косметичною серветкою зі своєї кишені, Андрес став докладно розповідати свій сон, Фриц Ланґ зі своїм тевтонським черевом зайшов до бару, гарсон, кубинець і якийсь невідомий приятель сіли за їхній стіл, просидівши, мов у кіно, аж до останньої бобіни, правлячи їм за супровід і зблизька, і здалеку, будучи і не будучи елементом усієї картини, ти ж бачиш, я мав слушність, сьогодні богоявлення стаються й серед мух, пиятик і непогашених недопалків, цієї ночі кожному дістанеться своє. Не дивися на мене так, я тобі поясню по-картезіанському, не сподівайся, дівчинко, що твої дипломи стануть тобі бодай у невеликій пригоді.
* * *
— Де пляшка з молоком? — по-вранішньому запитала Людмила. — Чого ти хочеш: бутербродів чи яєчню?
— Ти що, несповна розуму? — здивовано глянув на неї Маркос. — Сніданок? Пляшка молока? Дівчино, в тебе слухові й молочні галюцинації, знай, сюди ніхто ніколи не приносив пляшки молока.
— Якусь мить тому я чула немов дзенькіт пляшки молока об двері, цей звук відмолоджує душу, в Кракові його називають ревіло гнік. Ти ж не наполягатимеш, щоб я снідала гірким мате, цю війну я виграла вже давно, і вона коштувала мені всіх легіонів Вара[141], я не хочу починати її знову.
— Тут, полячко, снідають чорнющою кавою, і то чашка за чашкою, а потім сигарети. Якщо хочеш молока, тут є бакалія на розі, в банках воно не гидкіше, ніж свіже. Гаразд, але все-таки треба мати бодай печиво, я піду куплю.
Перше сонечко дотяглося до ліжка, поповзло по ногах. Людмила відкинула ковдру і простирадло, — цього ранку було майже холодно, вони поволі вибралися з великого клубка тепла і сновидь, — щоб глянути зблизька на живіт і стегна Маркоса; слід від копняка заслуговував підпису Боннара, все — старе золото, збочені червоні й сині барви папуги. Мабуть, дуже болить тобі, такі речі так просто не минають / Ні, я не вмер цієї ночі, бо я, полячко, безсмертний / Блуп / А ти, оскільки ми вже говоримо про це, поясни, що це за синець отут / Поклади свою руку, ні, не так, вище, а тепер трохи стисни / Ох / Ну, вже бачиш? / Але ж тобі не болить? / Тож у тебе докори сумління, га / Ні, але якщо так буде й далі, Лонштайн, без сумніву, матиме роботу / Навіщо ти зробив обрізання, якщо ти не єврей? / Бо мені боліло, полячко, а дехто навіть вважає, що крайня плоть страшенно зменшує чутливість / Помітив якусь різницю? / Попервах так, але, мабуть, тому, що рана ще не зарубцювалась, я всі зорі побачив / Яка дивна річ — чоловічий орган, я й досі не звикла, коли я бачу, як чоловіки ходять по кімнаті, а те все теліпається, мені здається, що це так важко, так незручно / Ти вмираєш від заздрощів, про це вже писав Фройд, по-друге, полячко, слово «орган» — велика дурниця, можна було б подумати, ніби ти вчила іспанську мову через листування / І справді завдяки листуванню, але дуже особистому / Ага, рот у рот, як для порятунку потопельників, але, прошу, отакі слова, як «орган» і «акт кохання», лиши для чаю з черничками / По-твоєму, це таке важливе питання? / Так, бо такий словник пов’язує нас із Цабе / Не розумію / Скоро зрозумієш, полячко, ти, наче той, ти знаєш, що й досі не відреагував на конференцію з онанізму, яку організував йому Лонштайн / А ти чого кажеш «онанізм», якщо вже дійшло до цього, блуп? / Тук, у самісіньке яблучко, засміявся Маркос, бачиш, як дбає про нас Цабе, важко втекти від нього, але треба, ми нікуди не дійдемо, якщо боятимемося цих речей, а з ними й багатьох інших / Одразу видно, що ти належиш до категорії від тридцяти до сорока, бо молодь сьогодні анітрохи не переймається цим, усе враз опинилося позаду, вони роздивляються свої тіла без такого паралітичного словника і регочуть, мов навіжені, з цих проблем / Це, полячко, ми знаємо, але такі речі, як Веремію, роблять не вони, їх надто поглинають святкування, життя хіпі й карта, як дістатись до Катманду, і саме вони стануть спадкоємцями, якщо такі люди, як ми, зрештою перевернуть млинець, ця проблема фатальна і вічна, тільки такі старі, як ми, сідають на панцерний потяг і йдуть на смерть у болівійській чи бразильській сельві, принаймні в аспекті напряму, зрозумій мене добре, тому ця проблема наша, байдуже, якщо молодь конає від сміху, чуючи, що я кажу тобі, і чим переймаюся, питання полягає в тому, щоб ми визволилися, не зруйнувавши їхнього затишного життя, коли прийде наша черга писати десять заповідей /
141
Мається на увазі битва в Тевтобурзькому лісі (9 рік н. е.), у якій повсталі племена германців розбили три легіони римської армії під командуванням Квінтілія Вара.