«Та, з каналу ТБ-4» була ні в сих ні в тих. Вона не чекала такої відповіді, і їй раптом довелося імпровізувати, внаслідок чого Мікаель дістав саме те запитання для розвитку теми, до якого її підштовхував:
— Ми зараз переживаємо найбільший обвал в історії шведської біржі — ви вважаєте це нонсенсом?
— Необхідно розрізняти дві речі: шведську економіку та шведський біржовий ринок. Шведська економіка — це сума всіх товарів і послуг, які щодня виробляються в цій країні. Це телефони компанії «Ерікссон», автомобілі компанії «Вольво», курчата фірми «Скан» і транспортування від Кіруни до Шьовде. Оце шведська економіка, і вона така ж сильна або слабка, як і тиждень тому.
Він зробив театральну паузу і відпив ковток води.
— Біржа — це щось зовсім інше. Там немає ніякої економіки чи виробництва товарів і послуг. Там існують тільки фантазії, там годину за годиною вирішують, що тепер те чи інше підприємство коштує на скількись там мільярдів більше чи менше. Це жодним чином не стосується реальності чи шведської економіки.
— Отже, ви вважаєте, що різке падіння біржі не має жодного значення?
— Так, абсолютно, — відповів Мікаель таким утомленим і пригніченим голосом, ніби якийсь стопроцентний оракул. Цю репліку протягом найближчого року потім багато разів цитуватимуть.
І додав:
— Це означає тільки, що безліч великих спекулянтів зараз перекидають свої пакети акцій зі шведських підприємств у німецькі. Отже, завдання якого-небудь журналіста не з полохливих — встановити особи цих фінансових клерків і оголосити їх державними зрадниками. Вони систематично і, можливо, свідомо завдають шкоди шведській економіці в ім’я задоволення корисливих інтересів своїх клієнтів.
А далі «Та, з каналу ТБ-4» помилилася, поставивши саме те запитання, на яке розраховував Мікаель.
— Отже, ви вважаєте, що ЗМІ не несуть ніякої відповідальності?
— Ні, ЗМІ несуть відповідальність найвищою мірою. Протягом як мінімум двадцяти років величезна кількість економічних журналістів залишала діяльність Ханса Еріка Веннерстрьома поза увагою. Вони, навпаки, сприяли піднесенню його престижу, бездумно створюючи з нього ідола. Якби вони ці останні двадцять років чесно робили свою справу, ми б сьогодні не опинились у такій ситуації.
Виступ Мікаеля став переломним моментом в усьому ланцюгу подій. Надалі Еріка Берґер не сумнівалася: саме тієї миті, коли Мікаель так упевнено захищав свої твердження по телебаченню, шведські ЗМІ усвідомили, що його матеріал дійсно, як то кажуть, залізний, і що приголомшливі твердження журналу правдиві, хоча до цього «Міленіум» уже тиждень утримував першість у всіх рейтингах преси. Його позиція зрушила історію.
Після інтерв’ю справа Веннерстрьома непомітно перемістилася з економічних редакцій на столи кримінальних журналістів, що підкреслювало новий підхід до неї редакцій газет і журналів. Раніше репортери-криміналісти украй рідко писали про економічні злочини, за винятком тих випадків, коли йшлося про російську мафію чи контрабанду югославських сигарет. Від них не чекали розслідування заплутаних подій на біржі. Одна з вечірніх газет навіть прислухалася до слів Мікаеля Блумквіста і заповнила два розвороти портретами кількох найбільших біржових маклерів, які саме з усіх сил скуповували німецькі цінні папери. Газета дала загальний заголовок: «Вони продають свою країну». Усім героям матеріалу запропонували прокоментувати висловлені твердження, і всі відмовилися. Проте торгівля акціями того дня значно скоротилася, а кілька маклерів, які побажали виступити прогресивними патріотами, навіть пішли проти течії. Мікаель Блумквіст реготав.
Тиск був таким потужним, що серйозні чоловіки в темних костюмах стурбовано наморщили лоби і, порушивши найважливіше правило такого відокремленого товариства, як вузьке коло фінансистів Швеції, почали висловлюватися про свого колегу. Ні з того ні з сього на екрані телевізора почали з’являтися колишні директори «Вольво», нині пенсіонери, керівники підприємств і банків, які відповідали на запитання, намагаючись мінімізувати шкідливі наслідки. Всі розуміли серйозність ситуації, необхідність швидко дистанціюватися від «Веннерстрьом груп» і в разі потреби позбутися їхніх акцій. Веннерстрьом (стверджували вони майже в один голос) все-таки не був справжнім промисловцем і не до кінця визнавався членом їхнього «клубу». Хтось пригадав, що він, по суті, був простим роботягою, хлопцем з Норрланда, у якого, можливо, просто голова запаморочилася від успіху. Хтось описував його дії як «особисту трагедію». Інші заявили, що вже багато років ставилися до Веннерстрьома з недовірою — він був занадто хвалькуватий і взагалі чванько.