Протягом наступних тижнів, у міру того як документи «Міленіуму» розглядалися і збиралися докупи, імперію Веннерстрьома, що складалася з сумнівних компаній, почали пов’язувати з центром міжнародної мафії, який займався всім — від нелегальної торгівлі зброєю і відмивання грошей від південноамериканської торгівлі наркотиками до проституції в Нью-Йорку, і, непрямо, навіть із сексуальною експлуатацією дітей у Мексиці. Одна з компаній Веннерстрьома, зареєстрована на Кіпрі, наробила багато галасу, коли виявилося, що вона намагалася купувати на чорному ринку України збагачений уран. Здавалося, скрізь почали спливати різні сумнівні офшорні компанії з невичерпного запасу Веннерстрьома, причому в украй непривабливому світлі.
Еріка Берґер вважала, що книга про Веннерстрьома стала кращою з усього, написаного Мікаелем. Стилістично вона була не надто рівною, а щодо мови часом навіть поганою — на правку просто забракло часу, — та Мікаель у ній розплачувався за старі образи, і вся книга дихала люттю, і це не міг не відчути кожен читач.
Цілком випадково Мікаель Блумквіст здибався зі своїм антагоністом — колишнім економічним репортером Вільямом Борґом. Зустріч відбулася перед входом до бару «Вітряк», куди прямували Мікаель, Еріка Берґер і Крістер Мальм, вивільнивши собі вечір на день святої Люсії, щоб разом з рештою співробітників «Міленіуму» добряче нажлуктитися коштом журналу. Борґ був у товаристві п’яної як чіп дівчини віку Лісбет Саландер.
Мікаель різко зупинився. Вільям Борґ завжди викликав у нього найгірші почуття, і йому довелося стримуватися, щоб не сказати або не зробити щось непристойне. Тому вони з Борґом стояли, мовчки втупившись один в одного.
Мікаелеву ненависть до Борґа було видно неозброєним оком. Еріка перервала ці з’ясування стосунків справжніх мачо, взявши Мікаеля під руку й одвівши до бару.
Мікаель вирішив принагідно попросити Лісбет Саландер вивчити особисті обставини Борґа у властивій їй делікатній манері. Звичайна проформа.
Під час бурі в засобах масової інформації головний герой драми, фінансист Ханс Ерік Веннерстрьом, майже ніяк себе не виявляв. Того дня, коли «Міленіум» опублікував свій матеріал, фінансист прокоментував його на заздалегідь оголошеній прес-конференції, присвяченій абсолютно іншому питанню. Веннерстрьом заявив, що звинувачення безпідставні, а наведені документи — фальсифікація. Він нагадав про те, що того самого журналіста роком раніше вже було засуджено за наклеп.
Пізніше на запитання ЗМІ відповідали вже тільки адвокати Веннерстрьома. Через два дні після виходу книги Мікаеля Блумквіста постійно ширилися чутки про те, що Веннерстрьом покинув Швецію. Вечірні газети вживали в заголовках слово «втеча». Коли на другому тижні фінансова поліція офіційно спробувала вступити в контакт з Веннерстрьомом, з’ясувалося, що в межах країни його немає. В середині грудня поліція підтвердила, що вона розшукує Веннерстрьома, а за день до Нового року його було формально оголошено в розшук через міжнародні поліцейські організації. Того ж дня в аеропорту схопили найближчого радника Веннерстрьома, коли той намагався сісти на літак, що відлітав до Лондона.
Через кілька тижнів один шведський турист повідомив, що бачив, як Ханс Ерік Веннерстрьом сідав у авто в Бріджтауні, столиці Барбадосу, у Вест-Індії. На доказ турист приклав фотографію, зняту з досить великої відстані, на якій було видно білого чоловіка в темних окулярах, білій сорочці з розстебнутим коміром і світлих штанях. З певністю впізнати чоловіка було неможливо, проте вечірні газети направили репортерів, які безуспішно намагалися розшукати Веннерстрьома серед Карибських островів. Це було перше повідомлення серед багатьох, що наводило на слід мільярдера-втікача.
Через шість місяців по тому поліція припинила пошуки. І тут Ханса Еріка Веннерстрьома знайшли мертвим у квартирі в Марбельї, в Іспанії, де він мешкав під ім’ям Віктора Флемінґа. Його вбили трьома пострілами в голову зблизька. Іспанська поліція опрацьовувала версію про те, що він заскочив у себе в квартирі злодія.
Для Лісбет Саландер Веннерстрьомова смерть не стала несподіванкою. Вона мала вагомі причини підозрювати, що його кончина пов’язана з позбавленням доступу до грошей у певному банку на Кайманових островах, а гроші йому були потрібні для сплати деяких колумбійських боргів.