Корнiй. А, Рито. Яка там образа.- Зовсiм вона цього не думала. От собi дума , що сiм'я не пiдходить артистовi, й хоче нищити її. От i вже... I не в тому рiч.
Рита. Ти, зда ться, цiлком спiвчува ш їй.
Корнiй. Лиши, Рито... Не можу я спiвчувати тому, чого нема в менi.
Рита. Нi, ти спiвчува ш! Бо якби ти був проти цього, ти б не мучив нас так, ти б давно вже зробив для сiм'ї те, що всякий мусить зробити.
Корнiй (раптом роздратовано). А, для сiм'ї, для сiм'ї! Все для сiм'ї! А чому сiм'я для мене не робить? Такої сiм'ї я не хочу! От сть! Не хочу, та й уже. Я перерiс таку сiм'ю. Це минулося... Минулося. Все для сiм'ї: i честь для сiм'ї, i власнiсть, i талант, i держава... Та що таке? Хай сiм' служить уже чомусь бiльшому за неї! Годi.
Рита. Бiльшому?
Корнiй. А щоб тв знала, що бiльшому. Творчостi! Мистецтву, от чому. Na! Завели собi сiм'ю, i все їй давай, - священна. Поцiлував другу женщину, честь опозорив. Во сiм' ї те шкодить. А к чорту не хочеш? Na, ма ш! Колись вона була головна, а тепер чоловiк вирiс. Вирiс, i вже. Годi. Сiм'я мусить нову форму придбати. От. Годi од сiм'ї до всього пiдходити... Так-так! Що це, справдi, таке? Того не можна, того не можна, те їй давай, це їй давай. Та що? Хiба я якийсь крамар, що ма лавку для сiм'ї? Мавшi Хiба я живу для того, щоб сiм'ю содержувати? Сiм'я менi головне? Та з якої речi? От сть тобi! Це колись було. А тепер сiм'я хай служить. От i вже. Я й досi нiчого не можу зробити, нiчого бiльшого не можу написати. Я все продаю, все спiшу. Та до якої ж пори? Ма ш! Одну рiч хотiв зробити i от тобi - давай її сiм'ї. Але вибачайте, я її не дам. А, того не буде! Хочеш сiм'ю рятувати, то рятуй сама! А хочеш бути менi дiйсним товаришем, то мусиш все вiддати для мистецтва. От i вже. Треба, нарештi, ясно це поставити, до якої це пори буде!
Рита. Що ж я тобi ще не дала? Що ти не взяв ще у мене? Говори, я дам.
Корнiй. А, що! Чого ради я повинен для сiм'ї давати сво ... все найдорогше, чому сiм'я менi не дасть свого найдорогшого... " святого "? А, ма ш...
Рита. Говори ж, що? Говори, що сiм'я тобi ще не дала, тво му мистецтву, що?
Корнiй. Нiчого не дала, а ще взяла. Менi треба грошей на Салон, на роботу, на фарби. Де я вiзьму? Де? А, ма ш... Де я можу зараз дiстати, коли я скiнчив роботу? Продать цю, а потiм знов почати, не скiнчить, продати i знов? I так все життя? Та що таке? За якої речi?
Рита (тихо). Чого ж тв хочеш? Щоб ми пiшли од тебе? Ти хочеш, щоб взяла грошi у Янсона i поїхала? Так?
Корнiй. Нi, я цього не хочу...
Рита. Ага, ти мусиш кiнчати роботу. Ну, так чого ж тобi треба?
Корнiй. Менi треба грошей. От i вже.
Рита. I менi треба. Ну?
Корнiй (зупиняючись, чудно дивиться на неї). "Ну"? Ну, так от що тобi скажу. Ти говориш, що ти i все можеш зробить, що ти товариш мiй?
Рита. Говорю. Ну?
Корнiй. Ну, так от: ти мусиш пiти до Мулена, продатись йому i взяти для сiм'ї й для мене грошей. I вже.
Рита (пронизана жахом). Корнiю, що ти говориш?!!
Корнiй. Я говорю те, що говорю. Дай свою честь для сiм'ї, дл мистецтва, для мене.
Рита. Корнiю! Господи! Ти свiдомо це говориш? Ти розумi ш, що ти говориш?
Корнiй. Я говорю те, що я говорю. От i вже.
Рита. О Боже! Менi сниться чи... Господи!.. Ти на це йдеш? На це?
Корнiй. Я мушу мати грошi. Я давав їх за твою честь, сiм'ю, дай менi за мою честь. Я не можу так далi!
Рита. Ти безчестям сiм'ї хочеш купити собi артизм свiй?
Корнiй. Безчестя нема нiякого... Нiякого... Безчестя тодi, коли сiм' вище цього. Тодi женщина не смi нарушати її наказiв, бо сiм'я руйну ться. От. А коли сiм'я средство, тодi безчестя нема.
Рита. О Боже!.. Щоб я сво тiло продавала для твого полотна? Дл твого мертвого - свої живi муки, сором?
Корнiй. Так! Щоб ти тiло продала... Я продавав для вас свiй мозок, свої нерви, тiло й душу, а ти продай тiльки тiло. От i вже. От i вже. А ти тiло продай. А полотна я не продам. Iди до Мулена.
Рита. Та ти ж сам двi години тому назад сво полотно давав за мо тiло!?
Корнiй. Тодi я давав, а тепер ти дай. Я рятував сiм'ю, ти рятуй мистецтво. А не виряту ш, все погибне. Я бiльше не можу. От i вже. Я мушу писати або... кiнець всьому. Iдеш?
Рита. Куди?
Корнiй. До Мулена!
Рита. Ти справдi?!
Корнiй. Справдi.
Рита (якийсь мент пильно дибиться на нього, вся дрижить). Щоб пiшла... для того полотна?!
Корнiй. Для того полотна.
Рита (раптом стрибаючи до столу, хапа нiж i бiжить до картини). О, коли так, то...
Корнiй (несамовито кричить). Рито! Куди?! Рито?! Зупинись!
Рита (бiля картини, зупиняючись. Люто). Смерть тво му полотну!
Корнiй. Рито! Не смiй! Чу ш?! Клянуся, я в ту ж мить своїми руками задушу Лесика, як порiжеш! Одiйди!
Рита. Лесика? Ти?!
Корнiй (грiзно). Даю тобi слово! Даю тобi клятву, що в ту ж мить задушу. Хай буде, що буде! Одiйди от полотна! Я тобi кажу, одiйди лучче! (Несамовитий i рiшучий).
Рита пильно вдивля ться в його. Вiрить. Помалу одходить. Сiда коло столу й пада головою на руки.
Корнiй (огляда ться, пiдходить до неї). Я тебе питаю: пiдеш? Рито, пiдеш до Мулена? Одповiдай!
Рита (схоплюючись, голосно плю йому в лице). От тобi моя одповiдь!
Корнiй (витираючись. Глухо). А-а, так? Ну, хай буде, що буде! (Хутко виходить).
Рита, дрижачи вся, пада знов на стiл i гiрко рида .
Завiса
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
Там же.
Виходять з коридору Ганна Семенiвна, Снiжинка i Мiгуелес.
Ганна Семенiвна (часто витира сльози, говорить пошепки, весь час прислухаючись до кiмнати Рити). Балакайте тихо... Вона може почути...
Снiжинка. Та в чому рiч, що сталося?
Ганна Семенiвна. Зараз, зараз... (Пiдходить до дверей злiва i прислуха ться). Єсть... Вiн ходить, а вона спiва . (Ледве чути колискову пiсню). Тихше... Я боюся на хвилинку вийти з хати. Два разе сьогоднi вискакувала в коридор, i нiкого вдома не було. Стукала, стукала до всiх...
Снiжинка (нетерпляче). Та що ж сталося! Що? Може, з Лесиком що?
Ганна Семенiвна (плаче). Помер...
Снiжинка (скрику ). Помер Лесик?!
Ганна Семенiвна (злякано). Тихо,ради Бога! Вона як почу ... Ох, Боже, що тут дi ться!..
Снiжинка (тихо). Коли ж помер?
Ганна Семенiвна. Ще вчора ввечерi, якраз, як вона надумалась взяти грошi у Янсона. Рiшилася, i от... Хто б думав...
Снiжинка. Та вiн же недавно ще був зовсiм здоровий?!
Ганна Семенiвна. А, де вже там здоровий... В один день розгорiвся i згорiв. Ввечерi (плаче) й не стало... Як свiчечка, наприкiнцi несподiвано блимнула й погасла.
Снiжинка. Бiдний Лесик! От несподiвано... Як же вони?
Ганна Семенiвна (озира ться). О, тут ще бiльша бiда! Я вже до вас... Поможiть менi якось з ними... Я ж сама, я нiчого не можу! Вони сидять всю нiч, весь день i не одходять от трупика. А вона наказала, щоб я нiкому не говорила, що вiн помер... Що вона хоче, я не знаю. Його нiкуди од себе не пуска ... Вiн цiлий день нiчого не їсть, дивиться на трупик, ходить по хатi, щось дума i знов дивиться... А вона от вже спiва над ним... Хотiла, щоб обмити ж, поховати... Ну, горе,, нещастя, - та якось же треба порядок дати. Тiльце ж хоч сховати, воно ж дух почне давати... А її нiякими словами не вговориш. Вчепиться, як... чиста пантера, i нiчого з нею... Ради Бога, поможiть менi якось... Вони ж обо побожеволiють, як iще одну нiч посидять. Треба їх розлучити. Розвiяти трохи їх... Щось... Ну, вже не знаю... (Витира сльозу).
Мiгуелес. Вибачте, сеньйоро, сеньйор Корнiй по своїй волi не хоче одходити од тiла сина?