«Чорна рада», за визначенням самого П. Куліша, є першим в історії української літератури історичним романом. Інакше кажучи, це перший значний твір на історичну тематику в українській літературі. В основі його сюжету лежить одна з важливих подій в історичному житті України, а саме — «чорна рада», що відбулася 1663 р. в Ніжині.
Ця рада була виявом тієї складної політичної боротьби за владу, яка точилась на Україні уже через кілька років після смерті Богдана Хмельницького (1657 p.).
Претендентами на гетьманську булаву виступали представники різних політичних орієнтацій. На Правобережній Україні боротьбу за гетьманування вів представник польсько-шляхетської орієнтації Павло Тетеря. На Лівобережній Україні, яка тоді уже знаходилась під владою Росії, на гетьмана було висунуто переяславського полковника Якима Сомка — брата першої дружини Б. Хмельницького. На старшинській раді у Козельці його було обрано наказним (тимчасовим) гетьманом. Однак царський уряд не затвердив цього рішення. Я. Сомко, хоч і дотримувався програми об'єднання Правобережної і Лівобережної України у тісному союзі з Росією, прагнув розширення її автономії.
Міщанство та низові верстви козацтва, незадоволені орієнтацією Сомка на утвердження феодального землеволодіння та розширення прав козацької старшини, виступали на стороні кошового отамана Війська Запорозького Івана Брюховецького, який уміло загравав з народом, проголошував себе оборонцем прав народних мас.
Завдяки підтримці царського уряду, який представляв на раді у Ніжині воєвода Гагін, Брюховецький був обраний гетьманом. Але невдовзі після цього, скаравши на смерть своїх противників (Я. Сомка та його прихильників), Брюховецький ще ретельніше, ніж його попередники, почав провадити політику козацької старшини.
Трагічно закінчилась боротьба за гетьманську булаву і для ніжинського полковника Василя Золотаренка (Васюти), який теж був страчений Брюховецьким.
Основна дія в романі розгортається навколо складних перипетій боротьби за гетьманську булаву, що завершилась «чорною радою» у Ніжині, та участі у ній відомих історичних постатей як виразників інтересів різних соціальних прошарків суспільства. Усі ці конкретні історичні особи (наказний гетьман Сомко, кошовий Запорозької Січі Брюховецький, ніжинський полковник Василь Золотаренко (Васюта) та ряд інших) виступають активними персонажами в романі і саме в тій своїй соціальній ролі, яка зафіксована історією.
З метою організації суто романної дії, пожвавлення сюжету в твір вводиться цілий ряд образів, створених уявою письменника (родина Череванів — батько, мати, їх донька Леся; полковник-священик Шрам та його син Петро; химерний запорожець Кирило Тур; «січовий дід» Пугач), а також колоритні масові сцени, побудовані за принципом художнього домислу.
Важливою особливістю роману Куліша є те, що історичні події, на тлі яких розгортається дія в ньому, висвітлюються передусім у плані соціальному, через образне розкриття тих соціальних суперечностей, які були характерні для українського суспільства середини XVII ст.
Побудувавши роман як своєрідний ланцюг сцен-зустрічей і сцен-зіткнень головних героїв твору — полковника Шрама та його сина Петра з окремими особами й групами людей, представниками різних соціальних прошарків, вдало їх об’єднавши романним мотивом дороги (в даному разі — поїздкою з Правобережної України на Лівобережжя до наказного гетьмана Сомка, щоб підняти його на боротьбу проти польсько-шляхетського прислужника Тетері і тим самим сприяти об’єднанню України), письменник зумів виразно показати (в яскравих картинах і образах) соціальні основи буття та психологію різних станів і верств українського суспільства в перше десятиліття після закінчення визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького.
З цього погляду «Чорна рада» є не тільки історичним, а й соціальним романом.
Роман «Чорна рада» є дуже цікавим явищем і в плані художньому. Використавши композиційні прийоми популярних на той час історичних романів визначного англійського письменника Вальтера Скотта, для яких, зокрема, характерне поєднання двох сюжетних ліній — історичної та любовної, Куліш творить конкретну художню тканину свого роману цілком оригінально — з одного боку, опираючись на українську історичну дійсність, а з другого — на широкій народнопоетичній основі. Усі сюжетні вузли твору наповнені національним колоритом, а його основні образи співзвучні персонажам української народної творчості. У них виразно звучить відгомін українських історичних пісень, дум, легенд і переказів про українську історію, козацтво, його звичаї і бойові пригоди.
Саме цим пояснюється тісне переплетення в романі елементів реалізму і романтизму.
У романі, зокрема, правдиво, на рівні визначних зразків критичного реалізму, відтворено соціальні суперечності та протиборство різних станових груп на Україні після смерті Б. Хмельницького. Основні образи-персонажі твору, особливо полковника-священика Шрама, кошового Брюховецького, гетьмана Сомка, представників козацької старшини Гвинтовки й Череваня, «січового діда» Пугача, створені значною мірою на принципах художньої типізації реалістичного мистецтва, у них поєднуються риси узагальнюючі й індивідуалізуючі, тобто ці образи уже виступають значною мірою як художні характери.
У зображенні представників запорізького козацтва провідними залишаються романтичні тенденції. Особливо це помітно на образі курінного отамана запорожців Кирила Тура, мужнього, але химерного вдачею воїна-лицаря. У його поведінці й характері виразно проглядається виплеканий народною уявою химерний козак Мамай, вчувається відгомін переказів про характерництво запорожців, героїчних мотивів народних дум і пісень про волелюбне й героїчне козацтво.
Все життя Кирила Тура сповнене пригод, жартуючи, він робить неймовірні вчинки, але завжди прагне до волі, душевної гармонії. У його бунтарській, неспокійній вдачі по-романтичному відтворено кращі риси запорізького козацтва — волелюбність, завзяття, героїзм. Не випадково сам Куліш називав образ Кирила Тура символічним втіленням українського національного характеру.
Інший представник запорізького козацтва в романі — «січовий дід» Пугач втілює в собі кращі традиції Запорізької Січі, він всюди, за всяких умов відстоює правду, незважаючи на те, хто йому протистоїть. Так, на «чорній раді» він підтримував Брюховецького, та побачивши, що він, ставши гетьманом, почав виявляти зневагу до демократичних традицій запорізького козацтва, рішуче пориває з ним.
Однак, поетизуючи в романтичному дусі Запорозьку Січ, її демократичні традиції, Куліш уже тут виявляє негативне ставлення до «запорозьких бунтів», козацької вольниці, вбачаючи в них загрозу еволюційному, висхідному розвитку суспільства. Пізніше ця тенденція стане домінуючою в творчості письменника.
Роман «Чорна рада» здобув широке визнання ще за життя письменника. Про неї з захопленням відгукувався Т. Шевченко. В оцінці І. Франка «Чорна рада» — це «найкращий твір історичної прози в українській літературі». Високої думки про цей твір українського письменника був і Максим Горький.