Друже Діконе — вів Далі Лоулес, звертаючись до Шелтона — ти, якщо я не помиляюсь, маєш якісь важливі справи? Що ж, іди, не затримуйся. А я посиджу в цьому славному товаристві а двома хоробрими старими моряками. Коли ти повернешся, ручаюсь, що ці два хоробрі хлопці все ще будуть сидіти тут і пити зі мною кухоль за кухлем. Адже ж ми не які-небудь прибережні щури, ми старі морські вовки.
— Добре сказано, — підхопив шкіпер. — Ти можеш йти, хлопче, бо я затримаю твого доброго приятеля, а мого кума, тут до півночі. Та що я кажу? Не до півночі, а до самого світанку! Бачиш, юначе, я так довго був на морі, що все моє тіло до самих кісток просякло сіллю, і скільки б я не випив, я все одно ніколи не заспокою своєї спраги.
Підбадьорений такими словами, Дік устав, попрощався і поспішив до таверни «Козел і волинка». Звідти він послав сказати лорду Фоксхему, що вночі вони матимуть міцний корабель. А потім, взявши з собою двох волоцюг, що мали деякий досвід у морській справі, він повернувся на невеличку піщану косу в гавані.
Шлюпка з «Доброї Надії» лежала серед багатьох інших, але її легко було впізнати, бо вона була зовсім малюсінька й дуже тендітна. І справді, коли Дік і його два супутники сіли в цю маленьку вутлу посудину і почали відчалювати від берега у відкриту бухту, на неї налетіли хвилі і шалений штормовий вітер, і вона затанцювала на воді, поринаючи з кожним поривом вітру у хвилі. Здавалося, що вона ось-ось піде на дно.
Як ми вже казали, «Добра Надія» стояла на якорі далеко від берега, де хвилі були ще більші.
Найближчі кораблі знаходились від неї на відстані декількох кабельтових[12], але їх теж ніхто не стеріг та й до того ж, коли шлюпка наближалася до «Доброї Надії», раптом повалив густий сніг; стало так темно, що ніхто, навіть при бажанні, не зміг би помітити Діка і його товаришів. Миттю вони видерлись на палубу, яка то підіймалась, то опускалась на величезних морських хвилях. Шлюпку вони залишили танцювати на хвилях, прив'язавши її до корми. Так була захоплена «Добра Надія».
Це було міцне судно, закрите палубою на носі та посередині; на кормі воно було відкрите. На ньому була лише одна щогла, а за своєю оснасткою воно нагадувало щось середнє між фелюгою[13] і люгером[14]. Очевидно, справи шкіпера Арбластера йшли дуже добре, бо трюм був заповнений бочками з французьким вином, а в маленькій каюті, крім образа святої Марії, який свідчив про набожність капітана, стояло багато замкнених скринь. Це свідчило про багатство і бережливість хазяїна судна.
Собака, що був єдиним мешканцем корабля, несамовито загавкав і почав кусати злодіїв за ноги; але його заштовхнули в каюту і замкнули двері, давши йому змогу виявити там своє справедливе обурення. Вони засвітили ліхтар і повісили його на вантах[З5], щоб судно було видно з берега; потім відкрили бочку з вином і випили за успіх задуманої справи по келиху чудового гасконського вина. Після цього один з волоцюг почав готувати лук і стріли, щоб захищати корабель від можливого нападу, а другий підтягнув до борту шлюпку, спустився туди і почав чекати там на Діка.
— Ну, Джеку, будь пильним, — наказав молодий командир, готуючись теж сісти в шлюпку. — Я цілком покладаюсь на тебе.
— Будьте спокійні, — відповів Джек. — Все буде гаразд, доки корабель стоїть тут; але як тільки ми висунемо ніс цієї мізерної шкаралупи у відкрите море… Чуєте, як він тремтить? Нещасна посудина почула мої слова, серце тривожно забилось в її дубових ребрах. Але погляньте, мастере Діку! Як стало темно!
І справді, все навколо поглинула непросвітна темрява. Ведичезні хвилі, одна за одною, викочувались з пітьми; «Добра Надія», то злітаючи на вершину хвилі, то стрімко падаючи в морську безодню, важко переповзала з хвилі на хвилю. Почав сипати сніг, палуба покрилась морською піною, в снастях сумно завивав вітер.
— Таки правда, погода досить зловісна, — сказав Дік. — Але не треба вішати носа! Це всього-на-всього тільки шквал, а шквали завжди швидко проходять.
Але, незважаючи на ці слова, похмурий безлад неба і несамовите завивання вітру справили на Діка гнітюче враження; спустившись у шлюпку і гребучи з усіх сил знову до піщаної коси, він набожно перехрестився, молячи Бога заступитися за всіх тих, хто мав сьогодні вночі ризикувати своїм життям у відкритому морі.
На піщаній косі вже зібралося близько десятка волоцюг, їм залишили шлюпку і наказали негайно плисти на корабель.
Дік пішов уздовж берега й незабаром зустрів лорда Фоксхема, який поспішав йому назустріч; обличчя лорда було закрите відлогою, а його блискучі лати приховував довгий селянський плащ бурого кольору.