…І ось Андрій уже стукає у двері будиночка.
— Ти від кого? — долинуло без привітання запитання бабці з-за дверей.
— Від Людмили… Дмитрівни! — голосно відповів Андрій.
Баба відчинила.
— Заходь!
— Здрастуйте!
— Приніс усе? — бабця пильно вдивлялася в обличчя хлопця. — Сідай біля столу.
— Ось, — Андрій подав хліб і хустину.
— Нічого мені не кажи, — наказала стара. — Я тобі сама все розповім.
Хліб баба заховала, а хустину розстелила на столі й висипала на неї купу темних сухих бобів. Не поспішаючи, вона розклала їх на дев’ять купок у три ряди. Почала уважно вивчати кожну купку. Про щось думала, ворушила губами. Потім глянула на Андрія:
— Тепер покажи мені руки.
Андрій простягнув руки до ворожки, баба узяла їх у свої, заплющила очі й зосередилася.
— Всі твої біди й негаразди — від близької тобі людини, якоїсь чорноокої жінки.
— У мене, крім дружини, тепер нікого немає… — спантеличено сказав Андрій.
— Якщо нікого іншого з близьких не маєш… — пробурмотіла баба і додала: — Коли вона буде міцно спати, уважно оглянь її тіло. На ньому має бути знак, число антихриста, бо вона відьма. Раджу тобі розлучитися з нею, вигнати з дому… Перевір також, чи нема в тебе під подушкою або серед твоїх речей, десь у шафі, якогось згортка чи пучки зілля… Якщо знайдеш — викинь у вікно і тричі сплюнь. Ось тобі свячена вода і хрестик. Носи його завжди… Тепер іди…
— Боже, — задихнувся Андрій, — невже Оксана…
Дорога додому була тяжкою, як ніколи. На одному з перехресть Андрій, стривожений, виведений з рівноваги словами ворожки, мало не збив пішохода. Жахнувшись і вислухавши від літнього чоловіка все, що той думає про водіїв, особливо молодих, Андрій далі вів автомобіль не так швидко і дуже уважно.
До квартири Андрій увійшов похмурий.
— Чому невеселий? — пригорнулася до нього Оксана.
— Так… Утомився на роботі, — промимрив той.
— Ходімо вечеряти? — Оксана вдивлялася в очі Андрія, немов намагалася розгадати якусь загадку.
— Добре, погодився Андрій, хоча їсти йому особливо й не хотілося.
Вони сіли до столу на кухні, й Андрій почав потроху жувати запропоновану їжу, навіть не звертаючи уваги, що ж саме він їсть. Оксана навпаки — їла жваво, із задоволенням. Потім підійшла до Андрія, почала обіймати його і цілувати.
— Може, підемо, відпочинемо… — грала очима Оксана.
Андрій спочатку неохоче, але потім з усе більшою жагою теж цілував її… Вони зайшли до себе в кімнату, поспіхом роздягнися і впали в ліжко. Андрій спромігся намацати під своєю подушкою якийсь згорток. Він зумів непомітно витягти його, прикривши руку рушником, і сказав:
— Я зараз повернуся, тільки води вип’ю, — і пішов на кухню.
На кухні Андрій швидко розгорнув сувій, побачив якісь трави в ньому… Хутко викинув пакунок просто у кватирку, тричі сплюнув і повернувся до Оксани.
…За якусь годину вона вже лежала горілиць і спала. Андрій почувався страшенно втомленим. Він полежав трохи, а тоді заходився уважно оглядати тіло дружини. Нарешті під лівою пахвою він побачив неначе складені з густо посаджених родимок крихітні цифри: 666. Андрій схилився над Оксаною, щоб придивитися до числа… Несподівано Оксана рвучко піднялася і вчепилася зубами збоку за горло Андрія. Відьма прокусила шкіру, вену, і почала смоктати кров.
Андрій стогнав, борсався, але ніяк не міг відштовхнути жінку, відірвати її залізні руки від своєї шиї.
Борючись, вони впали з ліжка, і тут Андрій нарешті зміг вислизнути зі смертельних обіймів Оксани. Кров з його шиї текла ручаями, та все ж він спромігся відскочити, вийняти з портфеля, що стояв у кутку кімнати, банку зі свяченою водою і хрест. Залитий кров’ю, він підвівся, вмочив хрест у свячену воду і почав кропити Оксану. Та несамовито кричала і корчилася, здригаючись від води, і диким поглядом дивилася на хрест.
Андрій потроху підходив усе ближче до Оксани… Та, розуміючи, що для неї зараз може статися щось фатальне, нелюдським зусиллям спромоглася простягнути руку під ліжко і витягла старовинну книгу, ту, що належала колись бабі Палажці… Оксана розгорнула грубий том, неначе захищаючись від Андрія, і трохи підняла книгу вгору, прикриваючи свої очі.
Розкрита книга немов засліпила Андрія. Він похитнувся, впав, свячена вода розлилася по паркету, а хрестик вислизнув з його руки. Оксана між тим умить опанувала себе. Вона накрила книгою в темній оправі хрестик, зробивши його невидимим для себе й Андрія, висипала на розлиту воду землю з горщика для квітів і кинулася до свого чоловіка. Андрій не встиг підвестися, як Оксана вже сиділа на ньому, роз’ятрюючи заподіяну нею ж рану на шиї. Довгим чорним язиком вона просто вилизувала кров, що струменіла з прокушеної вени, і не дозволяла таким чином їй згорнутися. Андрій поволі знесилювався, затихав, втрачаючи кров… Він хотів щось сказати Оксані, але вже не міг. Молода відьма теж ледь втримувалася на чоловікові. Лише переконавшись, що він уже нерухомий — живий чи мертвий — вона знесилено зіслизнула з тіла Андрія і, ледь дихаючи, простяглася поруч.