Выбрать главу

— От і доскакався, — промовила мати.

— Так йому й треба! — мовив хтось із лошат.

Я погодився з ним, але мати була іншої думки.

— Ні, ні, — заперечила вона, — не можна так казати. Щоправда, я не перший день живу на світі, чула і бачила всяке, але досі не розумію, чому люди так люблять цю розвагу. Той часом уб’ється, той потовчеться, я вже не кажу про скалічених коней чи знищені посіви. От на які жертви йдуть люди, намагаючись уполювати одного-єдиного зайця, лисицю чи оленя. А щоб добути їх, не конче так ризикувати головою! Та де нам, коням, збагнути людські примхи.

Поки мати це говорила, ми стояли і спостерігали за людьми. Вершники з’юрмилися навколо молодика, що розпластався на землі, але найпершим поспішив до нього наш господар. Коли він спробував підняти юнака з землі, голова хлопця відкинулася назад, а руки безвладно звисли. Вигляд у людей був дуже й дуже стурбований. Ніхто вже не шумів і не галасував, навіть пси принишкли, наче зрозуміли, що сталося щось непоправне. Нещасного вершника занесли до хазяйського будинку, а незабаром я дізнався, що це був єдиний син тутешнього сквайра[6]: високий вродливий юнак, справжня гордість родини.

Хтось побіг за лікарем, когось послали до сквайра Гордона сповістити про лихо, яке спіткало його сина. Прийшов ветеринарний лікар Бонд, ретельно оглянув коня, що бився на землі, і похитав головою: тварина зламала ногу. Тоді якийсь чоловік побіг до хазяйського дому і повернувся з рушницею. Гримнув оглушливий постріл, кінь страшно заіржав — і все скінчилося. Більше він не ворухнувся.

Мати дуже болісно переживала цю трагедію. Вона пояснила мені, що знала того коня багато років, сказала, що його звали Роб-Рой,[7] і ще розповіла, що це був чудовий скакун із напрочуд спокійною вдачею. Надалі вона уникала того місця, де сталася ця жахлива трагедія.

Через кілька днів ми почули, як у місцевій церкві б’є поховальний дзвін: довго, удар за ударом. А невдовзі на дорозі з’явився дивний екіпаж — довгий, чорного кольору, запряжений чорними кіньми. За першим екіпажем їхав другий, потім третій, четвертий, і всі — як один — чорні. Під поховальний передзвін, який не вщухав ні на мить, молодого Гордона повезли на цвинтар за церквою, де і поховали. Для нього верхова їзда закінчилася назавжди. А куди поділи Роб-Роя, я так і не дізнався. Он скільки всього може трапитися через якогось зайця.

Розділ З

Об'їжджування

Я день у день кращав, і моя блискуча шкіра ставала ще більше лискучою та гладенькою на дотик. Я весь був чорний, лише одну ногу мав білу, а ще біла зірка на лобі. Люди говорили, що я — справжній красень. Господар планував дотримати мене до чотирьох років, а вже тоді шукати покупця. Він любив повторювати, що хлопчиська не повинні працювати нарівні з дорослими чоловіками, а лошаки[8] — працювати, поки не стануть дорослими.

Коли ж мені виповнилося чотири роки, до нас, щоб поглянути на мене, приїхав сквайр Гордон. Він ретельно вивчав мої очі, зуби, ноги, а потім зажадав, щоб я в його присутності пройшовся спершу ступою,[9] потім — клусом,[10] а насамкінець — чвалом.[11] Схоже, я справив на містера Гордона гарне враження.

— Після об'їжджування це буде першокласний кінь, — заявив він.

Господар запевнив, що він особисто займеться моїм об'їжджуванням, оскільки не хоче, щоб я чогось боявся чи зазнав якихось прикрощів, і, не гаючи часу, наступного ж дня взявся до справи.

Не кожен знає, що таке об'їжджування, і тому я коротенько його опишу. Об’їжджувати коня означає привчати його до сідла й упряжі, але не тільки. Кінь має навчитися возити вершника — чи то дорослий чоловік, чи жінка, чи дитина, — а також слухатися повода і стримувати свій норов. На нього також чекає «знайомство» з хомутом та шлеями, і він має навчитися стояти спокійно, коли їх на нього одягатимуть. Але й це ще не все. Кінь має вміти ходити в запрягу, стояти спокійно, коли його впрягають в екіпаж чи у віз і він уже від нього ні на крок. Якщо візник захоче, щоб кінь їхав швидше, кінь має йти швидше, а захоче, щоб їхав повільніше, кінь має сповільнити крок. Кінь у жодному разі не повинний сахатися (хай би що він побачив!), лигатися з іншими кіньми, кусатися, брикатися і все таке. Одне слово, коли він у запрягу, для нього не існує інших бажань, окрім бажань візника, навіть якби доводилося падати з ніг від утоми чи голоду. Та найбільша незручність така: коли на тобі упряж, ти вже не маєш права ані радісно гарцювати, ані прилягти у разі втоми. Отож, як бачите, об'їжджування — справа дуже серйозна.

Тому й не дивно, що минуло чимало часу, перш ніж я звик до повода і недоуздка[12] та навчився спокійно ходити полями й луками, відчуваючи руку господаря. Після того на мене чекало «знайомство» з вудилами[13] і вуздечкою[14]. Господар, як завжди, дав мені вівса, а потім, промовляючи ласкаві слова, таки вставив мені в зуби вудила і накинув вуздечку. Відчуття, скажу відверто, не з приємних! Той, хто ніколи не куштував вудил, навіть уявити не може, яка це гидота. Чималий холодний сталевий стрижень, із чоловічий палець завтовшки, запихають тобі до рота, вставляють між зубами над язиком, а до його кінців, що виступають із кутиків рота, прикріплюють сирицеві[15] стрічки, якими оперізують твою голову, ніс, підборіддя та шию. Виплюнути ці стрижні немає жодної змоги. Відчуття — найогидніше! Принаймні, так я думав. Проте я знав, що матері, коли вона кудись виїжджає, надягають вудила, і всі дорослі коні також їх носять, то ж господар ласкою, вівсом і добрим словом урешті-решт зумів привчити мене і до вуздечки, і до вудил.

Потім я «знайомився» із сідлом, та це уже не вартувало й половини пережитого. Поки старий Данієль тримав мене за повід, господар лагідно поклав сідло мені на спину. Далі, пестячи мене і безперервно розмовляючи зі мною, він оперезав мій живіт попругою[16] і застібнув її. Тоді мені дали вівса і трохи поводили. Так тривало день у день, допоки я сам чекав вівса й сідла. А якось уранці господар сів мені на спину, і я, відчуваючи його руку, пройшовся колом по м’якій луговій траві. Що й казати, дивне було відчуття, але, зізнаюся, я пишався з того, що везу господаря. Отак він щодня потрохи на мені катався, і скоро я до цього призвичаївся.

Наступна прикрість, яка чекала на мене, — кування. Господар повів мене до кузні, щоб з’ясувати, чи здорові мої копита і чи я, бува, чогось не боюся. Коваль узяв мою ногу, підняв її і став зачищати копито. Отак ногу за ногою він зачистив усі чотири копита. Ані трохи не боліло, і, поки він тримав одну ногу, я спокійно стояв на трьох інших. Скінчивши зачищання, він узяв чотири сталеві підкови і, знову підіймаючи ноги по одній, став прибивати підкови вухналями[17] просто до копит. Тепер я був неначе взутий. Від незвички підковані ноги видавалися мені чужими й важкими, але минуло трохи часу, і від цього неприємного відчуття не залишилося і сліду.

Звикання до збруї тривало, але звикати довелося і ще до дечого! По-перше, важкий твердий хомут, який надягають просто на шию. По-друге, вуздечка з великими боковими пластинками навпроти очей; ті пластинки звуться шорами. Знаєте, є таке слово «зашорений», що означає «обмежений», і то, скажу вам, чиста правда, бо, коли на тобі шори, ти не бачиш ні того, що праворуч, ні того, що ліворуч, а бачиш тільки те, що прямо. Після шор мене «познайомили» з невеличким сідельцем, від якого відходила осоружна тверда стрічка, яку просували мені попід хвіст. Ця стрічка називалася підхвістям.[18] Як я ненавидів оте підхвістя! Щоб надягти його на мене, мій довгий хвіст скручували жмутом і пропихали в отвір між стрічками, і було це чи не гірше за вудила. Ніщо не викликало у мене такого жагучого бажання хвицнути ногами, як оте осоружне підхвістя, проте чи міг я вдарити такого доброго господаря, як наш! Та звик я й до підхвістя, і у належний час не гірше за матір виконував свою роботу.

вернуться

6

Сквайр — дворянський титул, який присвоювали в Англії дрібним поміщикам; сквайрами також називали суддів та місцевих посадовців.

вернуться

7

Роб-Рой — герой-розбійник, шотландський Робін Ґуд.

вернуться

8

Лошак — молодий кінь.

вернуться

9

Ступа — спокійна, тиха хода коня; крок.

вернуться

10

Клус — швидкий алюр, хода коня, середня між ступою і чвалом; рись.

вернуться

11

Чвал — швидкий біг коня навскач; галоп.

вернуться

12

Недоуздок — вуздечка без вудил.

вернуться

13

Вудила — залізні стрижні, прикріплені до ременів вуздечки, якими гнуздають коня.

вернуться

14

Вуздечка — частина збруї: ремені з вудилами та поводами, що їх надягають на голову коневі, аби правити ним.

вернуться

15

Сирицевий — зроблений із сириці — недубленої шкіри, обробленої жировими речовинами, через що вона дуже міцна й еластична.

вернуться

16

Попруга — частина кінської збруї: широкий ремінь, який затягують попід черевом коня, закріплюючи сідло.

вернуться

17

Вухналь — цвях-яким прибивають підкову до кінського копита.

вернуться

18

Підхвістя — частина шлеї, ремінець біля сідла, який проходить під хвостом коня.