Я не здивований, що ви боїтеся знову зустрітися зі мною віч-на-віч. Я не знаю, як ви переконали чи змусили Джуліан поїхати з вами, але не вірю, що ваші аргументи можуть розлучити нас. Ми з Джуліан цілком відверто поговорили та зрозуміли одне одного. Після вашого першого від’їзду між нами все було добре. Ваші «викриття» нічого не змінили й не можуть змінити. Ви маєте справу з такою взаємною прив’язаністю, про яку, підозрюю, вам нічого не відомо, адже ви не згадували про неї у своїх книжках. Ми з Джуліан віримо в одного бога. Ми знайшли одне одного, кохаємо одне одного, і немає жодної перешкоди для нашого шлюбу. Не вигадуйте, наче можете їх створити. Ви самі бачили, що Джуліан навіть не хотіла вас слухати. А тепер збагніть, будь ласка, що ваша донька виросла та зробила свій вибір. Вам усе одно колись доведеться визнати її рішення на мою користь. Природно, що ваша думка непокоїть її. Але природно також, що кінець кінцем вона не послухається вас. Я чекаю, що вона повернеться будь-якої миті. Коли ви отримаєте цього листа, вона вже, можливо, буде зі мною.
Ваша неприязнь до мене як до її кавалера має, звичайно, глибокі мотиви. І хоча питання про мій вік важливе, воно не вирішальне. Ви самі зізнавалися мені, що розчарувалися як письменник. Якась частина вашої душі завжди заздрила мені, бо я зберіг свій дар незайманим, а ви — ні. Невпинна посередня писанина може зіпсувати все життя. Компроміс із тим, хто перебуває на другому місці, — доля мало не кожного чоловіка, але тільки поганий митець знаходить у ньому переконливі свідчення. Набагато краще обрати мовчання та строго намагатися говорити обачніше. Те, що я заслужив ще й кохання вашої доньки, стало, вочевидь, — і я чудово це розумію — останньою краплею.
Мені шкода, що наша дружба — чи як іще можна назвати ці нав’язливі стосунки, що роками поєднували нас, — матиме такий кінець. Тут не місце для елегії на цю тему. Якщо я й хочу тепер вам помститися, то лише через те, що ви стали перешкодою на моєму шляху до чогось надзвичайно важливішого за будь-яку «дружбу». Безсумнівно, з вашого боку було б розсудливим не стояти мені на заваді. А якщо ви знову навідаєтеся до мене, не несіть із собою тупого інструмента. Я не прихильник погроз і натяків на фізичну силу. Мушу вас запевнити, я теж маю достатньо фізичної сили, і не варто її провокувати.
Ми з Джуліан особисто влаштуємо своє майбутнє так, як вважатимемо за потрібне. Між нами цілковите порозуміння. Будь ласка, змиріться із цим і припиніть свої жорстокі й марні спроби змусити вашу доньку чинити так, як вона не хоче.
Б. П.
Найдорожчий мій старий Бреде!
Дякую за твого листа. Я не знаю, де Джуліан (чесне слово), але гадаю, що вона зі своїми друзями. Я бачилася з Арнольдом, і він згадував про цю ситуацію зі сміхом! Боюся, тепер я не розумію, чому ти так розхвилювався. (Мені все одразу видалося кумедним!) Звичайно, вона приваблива дівчинка, але хіба вона не вважає тебе таким собі дядечком чи багатеньким татусем? Я в цьому ні бум-бум. Арнольд каже, що ти повіз її на вихідні до моря, а коли став занадто настирливим, вона накивала п’ятами. Хай там як, це його версія. Думаю, все добре, що на добре виходить, honi soit qui mal у pense[124], диму без вогню не буває і так далі. Сподіваюся, що тепер ти вже трохи охолов. Будь ласка, зустрінься зі мною. Я знаю, що ти був удома минулого разу, коли я приходила, — я бачила тебе за склом вхідних дверей. (Хтось мусить тобі сказати, що це скло майже прозоре, особливо коли двері до вітальні відчинені!) Підозрюю, що Френсіс досі з тобою (мені він, зрозуміло, тут не потрібен); він обожнює тебе. Не дивно, що ти гадаєш, наче всі інші теж. Дивися нижче.
Бреде (це найважливіша частина листа), я хочу тобі сказати дещо. Я шкодую, що зустріла Арнольда одразу після свого повернення сюди. Він подобається мені, він цікавить мене й розважає мене. (А мені подобається, коли мене розважають.) Але, гадаю, я просто використала його, щоб відволіктися. Я повернулася заради тебе. (Ти знав це?) І я досі тут заради тебе. Я глибоко прихильна до тебе і, знаєш, насправді ніколи від тебе не відмовлялася. Десь глибоко в душі я вважаю тебе ще потішнішим за Арнольда. То чому б нам не зійтися? Якщо ти потребуєш розради, я розраджу тебе. Як я вже казала раніше, я приваблива, розумна й заможна вдова. За мною багато хто впадає. То що скажеш, Бреде? Стара добра фраза «поки смерть не розлучить нас» щось таки означає, розумієш? Я ще раз зателефоную тобі завтра.
Непокоюся і люблю тебе, Бреде, старий.
Кріс.
З уривку про «очікування» читачеві може здатися, що вже минули тижні. А насправді спливло лише чотири дні, схожих на чотири роки.