Віддайся на поталу цим творам мистецтва. Їх достатньо, щоб читати ціле життя. Не надто переймайся письменницькою майстерністю. Мистецтво — неприбуткове та невдячне заняття, тож у твоєму юному віці важливіше ним насолоджуватися, а не трудитися. Якщо вирішиш щось написати, пам’ятай слова, які сама казала щодо вдосконалення. Найважливіше, чого має навчитися письменник, — рвати написане. Мистецтво не лише передусім, а взагалі має справу з істиною. Мистецтво — лише синонім істини. Митець вчиться розмовляти особливою мовою, яка виявляє істину. Якщо пишеш, пиши від щирого серця, але обережно та об’єктивно. Ніколи не хизуйся. Пиши коротенькі оповідання, які тобі видаються правдивими. І тоді, можливо, ти колись зрозумієш, що вони теж чарівні.
Бажаю тобі всього найкращого й дякую, що захотіла знати мою думку.
Твій Бредлі.
Завершивши цього листа, трохи поміркувавши й незграбно потинявшись між каміном і заскленою шафкою, наступного листа я розпочав так:
Шановний Марло,
сподіваюся, ви чітко зрозуміли, що ваш візит був не лише небажаним, але й не мав ніякого сенсу, бо я за жодних обставин не збираюся спілкуватися зі своєю колишньою дружиною. Будь-які подальші спроби зближення, у листах чи особисті, будуть мною рішуче відхилені. Проте тепер, коли вам відомий мій погляд, ви, гадаю, будете достатньою люб’язний і розважливий, щоб дати мені спокій. Я вдячний за вашу допомогу chez[18] містера і місіс Баффін. Мушу попередити: якщо ви мали на думці вести подальше знайомство, я попросив їх не приймати вас у себе, і вони не прийматимуть.
Щиро ваш,
Бредлі Пірсон.
Учора, уже йдучи геть, Френсісові вдалося запхати мені до кишені свою адресу й номер телефону, записані на клаптику паперу. Я переписав адресу на конверт і викинув папірчик у кошик для сміття.
Потім я сів і побайдикував трохи довше, роздивляючись, як промені сонця повзуть стіною навпроти будинку й перетворюють її вкриту плямами поверхню з коричневої на світло-золоту, — а тоді знову взявся до справи.
Люба місіс Евандейл,
мені стало відомо, що ви перебуваєте в Лондоні. У цьому листі хочу повідомити вас, що я не збираюся за жодної можливої обставини отримувати від вас звістки чи бачитися з вами. Те, що я пишу з метою повідомити це, може видатися суперечливим. Але гадаю, що допитливість чи хвороблива цікавість можуть змусити вас «шукати зі мною зустрічі». Будьте ласкаві, не вдавайтесь до цього. Не маю жодного бажання бачити вас чи чути щось про вас. Не бачу жодної підстави для того, щоб наші шляхи перетнулися, і буду вдячний, якщо наше з вами цілковите не-спілкування триватиме. Будь ласка, не вигадуйте, прочитавши цього листа, наче весь цей довгий час я думав про вас. Не думав. Я взагалі про вас забув. І не переймався б через вас, якби не безцеремонний візит вашого брата. Я попросив його більше не навідуватися до мене й сподіваюся, що ви попіклуєтеся, щоб він не з’являвся біля моїх дверей у ролі самопроголошеного посланця від вас. Дуже цінуватиму, якщо ви зрозумієте із цього листа лише те, що в ньому написано, і нічого більше. Я не вкладав «між рядками» жодного сердечного чи сповненого надій на зустріч сенсу. І не пояснюйте факт, що я вам пишу, збудженням чи цікавістю. Коли ви були моєю дружиною, ставилися до мене непривітно, жорстоко й руйнували моє життя. Не думаю, що я перебільшую. Звільнившись від вас, я відчув глибоке полегшення, і ви мені не подобаєтеся. Чи, радше, мені не подобаються спогади про вас. Мене навряд чи займало б ваше існування, якби не огидні згадки, які збудив ваш брат. Але міазми незабаром зникнуть, і повернеться колишнє забуття. Сподіваюся, ви не завадите цьому процесу жодним проявом почуттів. Буду з вами відвертий і зізнаюся, що будь-яка спроба «зближення» з вашого боку страшенно розгнівала б мене, а я певен, що ви хотіли б уникнути прикрих сцен. Тішуся думкою, що ваші спогади про мене, поза всякими сумнівами, так само неприємні, як і мої про вас, тож ви навряд чи прагнутимете зустрічі.