— Знаєш, я теж знесилена. Почуваюся якоюсь стривоженою та схибленою. Я навіть там думала про тебе, Бреде. Ми з тобою зіпсували купу всього, чи не так? Так скривдили одне одного, що й світом нудили. Я розмовляла про тебе зі своїм гуру. Думала написати тобі…
— На все добре.
— Не йди, Бреде, прошу. Знаєш, я так багато хотіла тобі розповісти, не лише про минуле, а про життя. Ти мій єдиний друг у Лондоні, я не зберегла ні з ким зв’язків. Знаєш, я придбала горішню квартиру й тепер володію цілим будинком. Еванс гадав, що це гарна інвестиція. Бідолашний старий Еванс, хай з Богом спочиває, був іще той американський зануда, але добре розумівся на бізнесі. А я розважалася тим, що вчилася, інакше здохла б від нудьги. Пам’ятаєш, як ми мріяли купити горішній поверх? Наступного тижня прийдуть будівельники. Я думала, ти допоможеш мені, порадивши дещо. Не йди, Бредлі, розкажи мені про себе. Скільки книжок ти видав?
— Три.
— Лише три? Боженько, я думала ти вже став справжнім письменником.
— Я і є справжній письменник.
— До нас приїжджав якийсь писака з Англії на засідання Жіночого письменницького клубу. Я запитала його про тебе, а він навіть імені твого не чув. Я й сама трохи писала, кілька оповідань. Ти ж більше не батрачиш у старому податковому відомстві, чи як?
— Я нещодавно вийшов на пенсію.
— Тобі ж іще не виповнилося шістдесят п’ять, Бредлі, чи вже виповнилося? Я все позабувала. Скільки тобі років?
— П’ятдесят вісім. Я вийшов на пенсію, щоб писати.
— Я ненавиджу думати, яка стара стала. Тобі давно варто було звідти піти. Поклав своє життя на те старе податкове відомство, правильно кажу? Тобі варто було стати мандрівником, справжнім донкіхотом, тоді ти мав би теми для своїх книжок. Пташка не може співати в клітці. Дякувати Богу, я зі своєї вивільнилася. Я така щаслива, що навіть трохи схибнулася. Відколи помер бідолашний стариган Еванс, я не припиняю сміятися. Ти знав, що він був прихильник Християнської науки? Але коли його скрутила хвороба, так перелякався, що все одно покликав лікаря[21]. Вони влаштовували молитви за нього, то йому доводилося ховати свій опіум перед їхнім візитом. У цій Християнській науці насправді щось є. Думаю, я й сама в неї трохи вірю. Тобі про це щось відомо?
— Ні.
— Бідолашний старий Еванс. Він був такий добрий, такий лагідний, але такий нудотний до смерті, я мало дуба не дала. Ти принаймні ніколи не був нудний. Тобі відомо, що тепер я багата жінка, дійсно багата, по-справжньому багата? Ох, Бредлі, як чудово, чудово казати тобі це! Я почну нове життя, Бредлі. Я ще почую, як життя вітає мене фанфарами.
— На все добре.
— Я стану щасливою й робитиму щасливими інших людей. ЗАБИРАЙСЯ ГЕТЬ!
Останній наказ стосувався, як я майже одразу збагнув, не мене, а когось позаду, хто стояв за вікном, що виходило просто на хідник. Напівобернувшись, я помітив на вулиці Френсіса Марло. Він нахилився й зазирав у вікно, скинувши брови й начепивши на обличчя ласкаву смиренну усмішку. Побачивши нас, він склав перед собою руки, наче збирався молитися.
Крістіан відмахнулася від нього, і її обличчя спотворив якийсь фальшивий і розлючений вираз. Френсіс вишукано розвів руки, розчепірив пальці, а потім нахилився ще ближче й приплюснув ніс і щоки до шибки.
— Іди нагору. Мерщій.
Я пішов за нею вузькими сходами й опинився в передній спальній кімнаті. Ця кімната змінилася. На яскравому рожевому килимі стояли чорні, блискучі сучасні меблі. Крістіан розчахнула вікно. Щось вилетіло назовні й гупнулося на дорогу. Підійшовши ближче, я побачив, що це смугастий непромокальний мішечок, з якого випали електрична бритва й зубна щітка. Френсіс хутко позбирав їх і зупинився, кліпаючи маленькими, близько розташованими очицями, а його невеличкий рот досі кривився в покірній усмішці.
— І твій молочний шоколад. Обережно. Ні, я краще віддам його Бредові. Бреде, ти ж досі полюбляєш молочний шоколад, чи не так? Дивись, я віддаю твій молочний шоколад Бредлі. — Вона запхала плитку мені до рук, а я поклав її на ліжко. — Я не безсердечна, але він крутиться тут від того дня, коли я приїхала, і думає, що я вдаватиму маму й підтримуватиму його! Господи, він справжній нероба на соціальному забезпеченні; американці думають, що всі англійці такі. Подивись-но на нього, ну хіба не клоун! Я дала йому грошей, а він хоче залізти на шию й ноги звісити. Заліз усередину через кухонне вікно, поки мене не було, я повернулася й знайшла його в ліжку! Ого! Дивись, хто прийшов!
Унизу з’явилася ще одна постать, це був Арнольд Баффін. Він розмовляв із Френсісом.
21
Для більшості прихильників цієї теорії духовне зцілення є пріоритетом, і внаслідок цього вони покладаються на силу молитви замість лікування.