У порожньому будинку надривався телефон. Була пообідня робоча година. Я роздивлявся свою добре поголену верхню губу в склі телефонної будки й думав про Крістіан. Що це були за думки, я поясню пізніше. Я й досі чув її демонічний сміх. А за кілька хвилин, страждаючи, нервуючись і почуваючись майже злодієм, я запхав ключ у замок і легенько натиснув на двері. Із собою я прихопив дві велетенські валізи, які залишив у коридорі. Тільки-но зайшовши до помешкання, я відчув, що там було щось несподіване, але не зміг одразу сказати, що саме. Трохи пізніше я зрозумів, що в будинку різко пахло засобом для полірування меблів.
Прісцилла детально жалілася на занепад у їхньому будинку. Ніхто тижнями не застеляв ліжок. Мити посуд вона перестала. Жінка, що допомагала з господарством, зі зрозумілих причин звільнилася. А Роджер із варварським задоволенням збільшував безлад, звинувачуючи в усьому Прісциллу. Роджер навмисно ламав речі, а Прісцилла не прибирала за ним. Роджер знайшов тарілку із запліснявілими недоїдками та жбурнув її на підлогу передпокою, просто під ноги Прісциллі. Там вона й лежала: суміш друзок і запліснявілої гидоти на килимі. Прісцилла проходила повз із порожнім поглядом. Але, увійшовши всередину, я побачив щось зовсім інше й навіть на мить злякався, що потрапив до чужого будинку. Чистота й порядок кидалися в очі. Блищало поліроване дерево, сяяв вілтонський килим[24]. Там навіть були квіти: у чималому латунному глечику на дубовій скрині буяли велетенські червоні й білі півонії. Скриню гарно відполірували. Глечик теж сяяв.
Нагорі також панували ті самі незбагненні чистота й порядок. Ліжка були по-лікарняному охайно застелені. Ніде жодної цяточки пилюки. Тихенько цокав годинник. Я почувався моторошно, як на «Марії Целесті»[25]. Я визирнув у садок: навколо доглянутої галявини квітнули іриси. Сонце яскраво сяяло, але не гріло. Мабуть, Роджер підстриг траву вже після Прісциллиного від’їзду. Я підійшов до комоду з довгою нижньою шухлядою, де, як сказала сестра, була скринька з прикрасами. Шухляду я висунув, але там не було нічого, крім одягу. Я запхав усі її лахи назад і понишпорив у інших шухлядах, а потім зазирнув до ванної кімнати. Відчинив шафу. Ніде не було й сліду скриньки з прикрасами чи норкового палантину. На туалетному столику теж не було срібних кубків чи малахітової шкатулки, хоча вони мали там стояти. Я по-справжньому занепокоївся й побіг до інших кімнат. Одна з них була завалена Прісциллиним одягом, що лежав на ліжку, стільцях і підлозі й видавався занадто яскравим, недолугим і дивакуватим. Під час своїх пошуків я натрапив на смугасту біло-синю порцелянову вазу, яка була значно більша, ніж стверджувала Прісцилла, і взяв її з собою. Вийшовши на сходи з вазою в руках, я почув унизу якийсь звук, і голос промовив:
— Привіт, це я.
Я повільно спустився сходами. У передпокої стояв Роджер. Побачивши мене, він роззявив рота, а його брови поповзли вгору. Він мав здоровий і поважний вигляд, був ошатно вбраний у сірий піджак спортивного крою. Посивіле каштанове волосся зачесано вгору охайним куполом. Я обережно поставив вазу на комод, позаду латунного глечика з півоніями.
— Я прийшов забрати Прісциллині прикраси й речі.
— Прісцилла теж тут?
— Ні.
— Вона ж не збирається прийти, чи не так?
— Ні, не збирається.
— Слава Богу. Заходь. Випий чогось. — Він мав ґречний, добре поставлений голос, гучний псевдоуніверситетський голос, голос для зв’язків із громадськістю, голос кандидата, що виступає на публіці. Ми зайшли до «салону» (голос салонного дармоїда). Тут теж було дуже охайно, стояли квіти й сяяло сонце за вікном.
— Я хочу забрати прикраси сестри.
— Хочеш випити? Не заперечуєш, якщо я собі наллю?
— Я хочу отримати прикраси моєї сестри.
— Мені надзвичайно шкода, але не думаю, що можу віддати їх тобі. Розумієш, я не знаю, наскільки вони коштовні, і поки…
— І її норковий палантин.
— Його це теж стосується.
— Де вони?
— Усюди. Зрозумій, Бредлі, ми ж не хочемо сваритися.
— Я хочу отримати прикраси, палантин, ту вазу, яку приніс донизу, і емаль з…
24
Вілтонський килим — шерстяний килим зі східним візерунком. Уперше такі килими стали виготовляти в англійському місті Вілтон.
25
«Марія Целеста» — судно, покинуте екіпажем із нез’ясованих причин. Класичний приклад корабля-привида.