Оце проростання Христа в людині (як і проростання в ній Батьківщини) ще не раз побачимо в Сергія Жадана. Присутність Христа, зрима й незрима, відчувається в усьому хаосі життя, в його видимій обезбоженості, і відповідні символи та атрибути, розширювально трактовані, вгадуються навіть в індустріальному пейзажі:
Можна сказати, що це — профанна метафоризація сакрального, як профанними (у розумінні занурення в історично змінне буття) є апокрифальні сюжети циклу «Атеїзм» з їхнім несподіваним переосмисленням образу (швидше імені, символу) Марії та сміливою (безцеремонною?) спробою «вникнути» в самопочування розіп'ятого Христа. Втім, чуттєве наближення до Христа, «недистанційований» погляд на Нього, «опобутовлений» образ Його постійних (мабуть, не лише хресних) мук за людину зустрінемо і в деяких інших поезіях Жадана: «Поглянь, як розігрілим оцтом Стирає Бог свої рубці».
Однак доводиться визнати, що вживлення сакрального в буденне (чи обуднення сакрального) інколи сприймається як зручний («ручний») поетичний прийом і втрачає чар творчої всеприсутності вищої сили. Тоді йдуть необов'язкові й дріб'язкові принагідні згадки (всує!) про Господа, Богородицю, ангелів — та всілякі спрощені контакти з потойбіччям…
Тяжіння до самочинної апокрифальності зумовлює неозначеність часопростору в таких віршах Жадана. Це могло діятися де завгодно, коли завгодно, з ким завгодно. Це наше людське, часом усереднене. З усередненим болем і усередненою відповідальністю. Але є й вірші іншого типу — більш соціалізовані й локалізовані. В них визирають клаптики індустріального пейзажу й побуту Донеччини, з «угіддями фабричних триперних зон», нинішній Харків — «місто байстрюків», у якому, дивись, «танцює бомж подібне щось на вальс», а голуби, «сполохані й лякливі», — це немов «блакитні душі вмерлих тут бомжів». А є ще хтось, крім байстрюків і бомжів? Аякже. Є «громадяни», які черга за чергою «зникають в електричках». І є футбольні фани, але про них довідаємося пізніше. Є, для годиться, багато презервативів — і на автозаправках, і в готелі «Харків». Звісно, не треба це сприймати надто буквально та ображатися за славне місто науки, освіти й машинобудівних заводів та оборонних підприємств. Тут інший зріз реальності. Інший запит до неї. Маємо настроєве (пригадуєте класика: «Харків, Харків, де твоє обличчя?»), вибіркове… але й невипадкове. Поверхня глибшого, характеристичного. Бо вже в наступному вірші читаємо: