«… І з’ясувати, чи вже написані слова, написані і прочитані».
— Але ж там Свистун! Ти хочеш стати подарунком для нього? Дай я пошлю до неї кілька чоловік.
— Кого? Вони всі повпивалися.
Мо прислухався до ночі. Йому здавалося, ніби він уже чує слова, які вишлють його назад, — слова, не менш могутні, ніж ті, що колись захистили його від білих жінок. Над ним шарудів вітер у пожовклому листі, а від багаття долинали п’яні голоси розбійників. Повітря тхнуло живицею, осіннім листям і пахучим мохом, що ріс у лісі Феноліо. Навіть восени він був укритий крихітними біленькими квіточками, що пахли медом, коли розтерти їх між пальцями. Резо, я не хочу повертатися.
У горах завив вовк. Меґі злякано повернула голову. Вона, як і мати, боялася вовків. «Сподіваюся, Реза лишилася в Омбрі», — думав Мо. Навіть якщо це означає, що він повинен проїхати повз вартових. «Повернімося, Мо. Благаю тебе!»
Мо вихопився на коня. Меґі сіла позаду нього, перше ніж він устиг перешкодити їй. Рішуча, як і мати… І так міцно обплела його руками, що він навіть не намагався вмовити її не їхати.
— Бачиш, ведмедю? — запитав Чорний Принц. — Ти знаєш, що це означає? Що скоро буде нова пісня — про зоряну хворобу Сойки і про те, що Чорний Принц інколи змушений захищати його від себе самого.
Таки знайшлося ще двійко розбійників, досить тверезих, щоб їхати верхи. Поїхав і Дорія. Без жодного слова він сів на коня позаду Принца. Він мав меча, трохи завеликого для нього, але вмів досить пристойно орудувати ним і був не менш відважний, ніж Фарид. Вони будуть в Омбрі, перше ніж посвітлішає ніч, хоча місяць підбився вже досить високо.
Але слова набагато швидші за коня.
Небезпечний помічник
Весь день світився він слухняністю, такий
Покірливий, але сумління дрижаки,
Здавалось, видають дворушництво в хлопчині.
У передпокої, де цвіллю вкрились стіни
Перекривляючись, він клеїв дурня, жах!
Коли прийшла Реза, Фарид якраз приніс Орфеєві другу пляшку вина. Сироголовий святкував. Він улаштував свято на свою честь і на честь свого генія, як він називав його:
— Єдиноріг! Досконалий єдиноріг, що форкає і б’є копитом, ладний щомиті покласти свою дурну голову на коліна якійсь незайманці! Осе, як по-твоєму, чому їх не було в цьому світі? Бо Феноліо не міг написати про них. Тріпотливі феї, волохаті кобольди, скляні чоловічки — так. Але жодного єдинорога.
Фарид залюбки вилив би йому вино за комір білої сорочки, щоб вона стала не менш червона, ніж закривавлена шкура єдинорога, якого Орфей привів у цей світ тільки на те, щоб його вбив Миршавець. О, Фарид бачив це. Він ішов до Орфеєвого кравця, щоб той перешив штани, які знову стали завузькі для Сироголового. Коли несли єдинорога, Фарид був змушений присісти на порозі, так-бо йому стало недобре від згаслих очей тварини. Вбивство.
Фарид підслухав, як Орфей читав про єдинорога, і то такі на диво гарні слова, що він мов прикипів під дверима кабінету:
«…Він вийшов між дерев, білісінький, мов квіти дикого жасмину. А феї сновигали довкола такими густими роями, наче з тугою чекали його появи…»
Орфеїв голос зобразив перед Фаридом ріг, кучеряву гриву, хлопець почув, як тварина форкає і б’є копитом примерзлу траву. Цілих три дні він вірив, що то, певно, була добра ідея — привести сюди Орфея. Три дні, якщо він правильно порахував, — саме стільки прожив єдиноріг, аж поки Миршавцеві собаки загнали його на списи мисливців. Чи, може, це сталося так, як розповідала Бріана внизу на кухні: мовляв, одна з Воронових коханок привабила його своїм сміхом?
Ос відчинив Резі двері. Коли Фарид визирнув, цікавий, хто стукає такої пізньої години, йому спершу здалося, ніби бліде обличчя, яке виступило з пітьми, належить Меґі, надто вже вона стала схожа на матір.
— Орфей удома?
Реза говорила так тихо, ніби соромилася кожного вимовленого слова, а побачивши позаду Бугая Фарида, опустила голову, мов дитина, яку застукали на чомусь забороненому.
Чого вона хоче від Сироголового?
— Прошу, скажи йому, що дружині Чарівновустого треба поговорити з ним.
Коли Ос кивнув, щоб Реза зайшла до передпокою, вона мимохідь усміхнулася Фаридові, але уникала дивитися на нього. Бугай мовчки звелів їй зачекати й побрався сходами вгору. Реза відвернулася, і Фарид збагнув, що нічого не дізнається від неї про причини її відвідин, тож і пішов за Осом, сподіваючись, що в Орфеєвому кабінеті почує більше.