Фарид кивнув головою.
Він повернувся. Вогнерукий повернувся!
— Захопи і список! — додав Яшма голосочком, не менш тонким, ніж його членики. — Список, який він наказав мені укласти. Всіх слів, ужитих у книжці Феноліо! Я вже дійшов до літери Д.
— Ох, не дурний! Список. Дякую тобі, скляний чоловічку! — засміявся Вогнерукий. Ні, його сміх не змінився. Фарид тішився, що Вогнерукий не лишив свого сміху в білих жінок.
Хлопець посадив Яшму собі на плече й побіг сходами вгору. Слідом за ним пострибав Проноза.
Орфей хотів загородити Фаридові шлях, але відсахнувся, коли смолоскип ударив по скельцях окулярів, а полум’я обпалило йому шовкову сорочку. Ос був сміливішим за свого пана, та коли після вимовлених пошепки слів Вогнерукого смолоскип, простягаючи вогненні лабети, став ганятися за ним, Фарид, перше ніж Ос отямився від страху, вже проминув гевала. Проворний, мов сарна, хлопчина стрибнув на сходинку, його серце повнилося щастям, а на язиці він відчував солодкий присмак помсти.
— Яшмо! — гаркнув знизу Орфей. — Я розіб’ю тебе на такі крихітні скалочки, що вже ніхто ніколи не побачить, якої ти барви!
Скляний чоловічок учепився пальцями за Фаридове плече, проте не озирнувся.
— А тебе, малий брехливий погоничу верблюдів… — Орфей аж захлинувся, — я зведу зі світу, запроторю в сюжет, повний жахіть і створений навмисне для тебе!
Погроза змусила Фарида на мить зупинитися, але потім почувся голос Вогнерукого:
— Зважай, кому погрожуєш, Орфею! Якщо з хлопцем коли-небудь щось станеться або він раптом зникне, як ти відверто заявив сьогодні про свій намір, я знову провідаю тебе. А я, як ти знаєш, не ходжу без вогню.
— Заради тебе! — чув Фарид Орфеєві крики. — Я все зробив заради тебе, а ти отак віддячуєш мені?
Айзенґлянц засипав Фарида і свого молодшого брата брудними лайками, тільки-но зрозумів, що вони шукають у кабінеті його пана. Проте Яшма незворушно допомагав Фаридові знайти спершу книжку, а потім кожен клаптик паперу, написаний коли-небудь Орфеєвою рукою. Айзенґлянц кидав у них пісок, загострені пера, зичив Яшмі кожної хвороби, на яку може захворіти скляний чоловічок, а зрештою сам героїчно кинувся на останній аркуш, що його Яшма згортав на Орфеєвому столі, тож Фарид досить нелюб’язно відпихнув його вбік.
— Зрадник! — кричав Айзенґлянц услід братові, коли Фарид зачинив за собою двері кабінету. — А розбився би ти в друзки, на тисячі скалок! — Та Яшма зважав на ті слова не більше, ніж на Орфеєві погрози.
Вогнерукий уже чекав на порозі будинку.
— Де вони? — занепокоєно запитав Фарид, підбігаючи до нього. Адже він не бачив ані Орфея, ані Оса, проте чув їхні роздратовані голоси.
— У погребі, — відповів Вогнерукий. — Я загубив на порозі трохи вогню. Коли він згасне, ми будемо далеко в лісі.
Фарид кивнув головою і обернувся, коли на сходи вгорі вийшла одна зі служниць. Але то була не Бріана.
— Моя донька не тут, — сказав Вогнерукий, немов прочитавши його думки. — Навряд чи вона ще раз повернеться до цього дому. Вона в Роксани.
— Вона ненавидить мене! — пробурмотів Фарид. — Чому вона врятувала мене?
Вогнерукий відчинив двері, і куниці повибігали на вулицю.
— Мабуть, Орфея вона любить ще менше, ніж тебе, — мовив він.
Воронів вогонь
Життя — рухлива тінь, актор на сцені.
Пограв, побігав, погаласував
Свою часину — та й пропав. Воно —
Це дурна казка, вся зі слів гучних
І геть безглузда.
Феноліо був щасливий. О так, він був щасливий, дарма що Іво та Деспіні заманулося потягти його на ринкову площу, де Ворон знову давав виставу. Про неї вже кілька днів повідомляли герольди, і Мінерва, звичайно, не пустила б дітей самих. Миршавець звелів збудувати поміст, щоб кожен міг бачити, який партач його князівський вогнедув. Невже він сподівається, що народ таким чином забуде про повернення Вогнехідця? Але, як і завжди, Ворон ніколи не міг зіпсувати настрій Феноліо. На серці в нього ще ніколи не було так легко, відколи він із Козимо вирушив до Сутінкового замку. Ні, про те, що сталося потім, він волів не думати, цей розділ закінчився. Його сюжет почав розвиватись у новому напрямі, і кому він мав дякувати за те? Собі самому! Бо хто, як не він, увів до гри Сойку, чоловіка, що і Свистуна, і Миршавця вважає за дурнів і повернув з того світу Вогнерукого? Що за постать! І якими гротескними видаються порівняно з ним Орфеєві створіння: пістряві феї, забитий єдиноріг, коротуни з блідо-блакитним волоссям. Такі істоти були ще під силу Телепневі, натомість він, Феноліо, міг створити такі постаті, як Чорний Принц і Сойка. Що ж, слід визнати: тільки Мортимер надав Сойці плоті та крові. Але на початку все одно були слова, і їх написав він, кожнісіньке слово!