Меґі втупилась у книжку в себе на колінах. Коли її тримав у руках Каприкорн — тоді, в церкві, — розгледіти картинку на обкладинці Меґі не пощастило. І ось трапилася нагода роздивитись її зблизька. Тлом слугував краєвид, який трохи нагадував знімок пагорбів навколо Каприкорнового села. А на передньому плані було серце — чорне серце, охоплене червоними язиками полум’я.
— Та розгортай уже! — поквапила її Сорока.
Меґі слухняно розкрила книжку на сторінці, що починалася з великої літери «К», на якій сиділа куниця з ріжками. Скільки ж це часу минуло відтоді, як Меґі стояла в бібліотеці Елінор і розглядала цю саму сторінку? Ціле життя? Вічність?
— Це не та сторінка. Гортай далі! — наказала Сорока. — До сторінки із загнутим ріжком.
Меґі мовчки послухалася. На цій сторінці картинки не було, як і на сусідній, протилежній. Дівчинка машинально відігнула ріжок. Мо не любив, коли загинали сторінки.
— Навіщо це? Чи ти хочеш, щоб потім я не знайшла цього місця? — глузливо промовила Сорока. — Починай з другого абзацу, тільки не здумай читати вголос! Я не хочу, щоб Привид раптом з’явився тут, у мене в кімнаті.
— І доки? До якого місця я маю читати ввечері?
— Звідки мені знати?! — Сорока нахилилася й почухала ліву ногу. — А скільки тобі зазвичай треба читати, щоб виманити твоїх фей, олов’яних солдатиків і таке інше?
Меґі похнюпила голову. Бідолашна Дінь-Дінь…
— Важко сказати, — промурмотіла дівчинка. — Коли як. Іноді все виходить швидко, іноді — аж через багато сторінок чи й узагалі не виходить.
— Ну, тоді переглянь цілий розділ. Цього, либонь, буде досить. А про «взагалі не виходить» я й чути не хочу! — Сорока почухала другу ногу. (Ноги в неї були перев’язані, бинт проглядав крізь темні панчохи.) — Чого так витріщилась? — визвірилась вона. — Може, вичитаєш мені ліки? А може, ти, мала відьмочко, знаєш книжку з рецептом проти старості й смерті?
— Ні, — тихо відказала Меґі.
— Тоді не витріщайся на мене, як дурепа, а дивися в книжку. Приглядайся до кожного слова. Щоб увечері я не чула жодної запинки, жодної обмовочки. Зрозуміла? Цього разу Каприкорн має одержати саме те, чого хоче. І я про це вже подбаю!
Меґі пробігла очима кілька рядків. Вона не розуміла жодного слова з того, що читала: в думках у неї був лише Мо й ота стрілянина вночі. Однак вона вдавала, нібито уважно читає далі, а Мортола не зводила з неї погляду. Нарешті дівчинка підвела голову, згорнула книжку й мовила:
— Усе.
— Так швидко? — Сороко недовірливо втупилася в неї.
Меґі нічого не відповіла. Вона дивилася на Басту. Той стояв, знуджено спершись на Мортолине крісло.
— Я цього ввечері не читатиму, — сказала Меґі. — Уночі ви застрелили мого батька. Мені Баста сказав. Я не читатиму жодного слова.
Сорока обернулася до Басти.
— Що це ти надумав? — сердито запитала вона. — Гадаєш, ця мала краще читатиме, якщо ти розіб’єш її дурне сердечко? Ви ж бо не вцілили! Ану, скажи їй про це, та швидше мені!
Баста опустив очі, мов хлопчисько, якого мати спіймала на шкоді.
— Я їй так і сказав, — пробурмотів він. — 3 Кокереля стрілець нікудишній. Її батька навіть не зачепило.
Меґі з полегкістю заплющила очі. На душі в неї стало тепло й затишно. Усе було добре, а що не було ще добре, те скоро буде. Щасливе відчуття додало їй сміливості.
— Але це ще не все! — промовила вона.
А чого боятися? Вона їм потрібна. Лише вона може вичитати отого Привида, більш ніхто. Крім Мо, звичайно, але Мо вони поки що не схопили. І не схоплять. Повік. Нехай і не сподіваються!
— Що там іще? — Сорока помацала свої туго зав’язані у вузол коси.
Цікаво, який вигляд мала ця жінка колись давно, коли їй було стільки років, скільки тепер Меґі? Чи вже й тоді губи в неї були такі тонесенькі?
— Я читатиму лише після того, як мені дозволять ще раз побачитися з Вогнеруким. Поки він… — Вона не доказала.
— Навіщо?
«Щоб сказати йому, що ми спробуємо його врятувати, — подумала Меґі. — А крім того, я гадаю, що там разом із ним — моя мама». Але вголос вона про це, певна річ, не обмовилась.
— Я хочу сказати йому, що це я винна і дуже шкодую, — промовила натомість вона. — Адже він допоміг нам тоді.
Мортола глузливо скривила губи.
— Ах, як зворушливо! — кинула вона.