По короткій паузі Ініґо відповів:
— Хіба що в найзагальніших рисах. Зрозуміло, що коли я дізнався, хто вона, ми торкалися цієї теми. Кеа гадала, що стала жертвою плагіату. Як колишній видавець я маю певні знання у цій царині.
— Тобто ви підтримали її заяви про плагіат?
— Я не підтримував жодних заяв, я просто забезпечував їй притомний зворотний зв’язок, — відказав Ініґо, а Робін віднесла бите скло до кухні і викинула в кошик. — Її ментальне здоров’я страждало через відчуття, ніби нею скористалися... використали, а тоді відкинули геть. Кеа була потрібна жилетка, щоб поплакатись: я її надав. Ми з Кеа маємо чимало спільного, — додав він і почервонів ще сильніше.
Дивлячись на немолоде обрезкле обличчя Апкотта з розширеними порами та червонуватими мішками під блідими очима за скельцями окулярів, Страйк пригадав природну красу Кеа, коли та сиділа перед ним у «Дівочій голові».
— Сталося так, що я пречудово знаю, як це — втратити все у самому розквіті сил, — провадив Ініґо, — знати, що ти міг досягти вершин, але тепер маєш тільки спостерігати за чужим успіхом, поки твій власний світ стискається навколо, а всі надії на майбутнє зазнають трощі. Коли ця клята хвороба уразила мене, я втратив роботу. Залишалася музика, але мій гурт, мої так звані друзі вирішили, що не готові рахуватися з моїми фізичними обмеженнями — навіть попри той факт, що я між ними був найкращий музикант. Я міг би вчинити як Ґус — піти шляхом стипендії, о так. І мені не бракувало таланту, але ця огидна хвороба означає, що я не можу приділяти достатньо часу будь-якій осмисленій...
У Робін задзвонив мобільний. Вона вже збиралася сісти, але тепер, вибачившись, діставши з кишені телефон і глянувши на номер, сказала:
— Даруйте, я маю прийняти цей дзвінок.
Оскільки в кімнаті-студії, де вони сиділи, не було де усамітнитись, Робін пішла надвір. Коли вона вийшла, Ініґо зняв окуляри і витер очі, а Страйк тільки тепер помітив, що Апкотт плакав, коли перелічував свої утрати. Повернувши окуляри на місце, він гучно шморгнув носом.
Та якщо Ініґо Апкотт чекав на співчуття з боку Страйка, на нього чекало розчарування. Страйк сам лежав на запилюженій дорозі в Афганістані без ноги і поруч із розірваним тілом приятеля, з яким за лічені хвилини до того весело обговорював парубочий вечір у Ньюкаслі, і жалості до розбитих мрій Ініґо Апкотга не відчував. Якщо колеги та друзі Апкотга не виявили до нього щедрості, Страйк був готовий закластися, що причиною була не їхня черствість, а грубість та самолюбство чоловіка, який сидів перед ним. Що старшим ставав Страйк, то твердішим робилося його переконання, що у мирній та процвітаючій країні — попри важкі удари долі, від яких не застрахований ніхто, і попри незаслужений талан, на який, понад сумнів, спирався Ініґо з його успадкованими статками — курс людського життя визначає передусім характер людини.
— Ви передавали Кеа те, що розповідала ваша дружина... про перемовини з «Маверик Філмз» тощо?
— Я... не виключаю, що міг про це розповідати, — відказав Ініґо, відверто обурившись буденним тоном запитання, — але хіба що у дуже загальних рисах.
— Кеа не просила вас передавати повідомлення Джошу?
— Зрідка, — відповів Ініґо, повагавшись.
— Однак ви тих повідомлень не передавали?
— Я не маю контактів із Блеєм.
— І гадаю, дружину про таке не попросили б?
Ініґо тільки стиснув губи у відповідь.
— Ви надавали Кеа якусь допомогу, окрім консультацій стосовно її заяв про плагіат?
— Тільки запевнив у дечому.
— У чому саме?
— Кеа чудово знає, як ставиться до неї моя дружина, — сказав Ініґо. — І Кеа спадало на думку, що її можуть оголосити Аномією чи звинуватити у смерті Ледвелл. Я всього-на-всього пообіцяв їй повернути Каті здоровий глузд. Повторюся, — з притиском додав Ініґо, — Кеа просто не може бути Аномією.
— Звідки така певність?
— По-перше, вона занадто хвора, — голосно відповів Ініґо. — Будь-яка довготривала робота — власне, створення та обслуговування онлайнової гри, про яку йдеться — для неї неможлива через стан здоров’я. Кеа потрібно багато відпочивати та спати — а спати, коли хворієш на цю кляту недугу, непросто. Ба більше, Аномія ж нападала на Кеа в інтернеті і дуже огидно поводилася з нею. Кеа страшенно засмучувалася.
— Аномія нападала? — перепитав Страйк.
— Прошу?
— Ви говорите про Аномію в жіночому роді.
Ініґо кинув на Страйка сердитий погляд, а тоді мовив:
— Моя дружина не хотіла, щоб я це розповідав під час вашого першого візиту. Я погодився, щоб не слухати потім її ниття. Мої сили, на жаль, обмежені, а стресу я маю уникати. Але тепер, — знову розлютився Ініґо, — нехай стулить пельку, адже мене переслідували, загнали, ніби у пастку, в будинок, який мав служити мені тихим прихистком...