Тоді Страйк налаштувався тримати удар і набрав Робін.
— Привіт, — негайно відповіла вона. Голос був холодний. — Я читала твій лист.
Страйк написав їй о першій ночі, коли зміг видертися на третій поверх і потрапити до квартири. Там він скинув взуття, штани і протез та оглянув куксу, яка почала спазмувати, щойно він її підняв. У місці, де ногу протяв каблук Меделін, була болюча червона відзнака, підколінне сухожилля пекло, коліно набрякло, а кінець кукси був запалений, через що Страйк дійшов кількох невтішних висновків.
По-перше — хай навіть лячно, що консультація та лікування зроблять його непридатним для роботи — настав час звернутися до лікарів. По-друге, оскільки у наступні кілька днів супроводжувати Робін він не зможе, а всі підрядники зайняті (Дев ходив по барах та ресторанах за матір’ю Спритника, сподіваючись завести розмову про Фаберже та античні скарби), Страйк хотів убезпечити її.
— Тобто ми домовилися? — спитав Страйк, а м’язи кукси знову засмикалися, хай навіть він тримав її піднятою. — Ти далі займаєшся Учнем Лепіна...
— Хоч ти вважаєш це марнуванням часу, — нагадала Робін.
— Та ні, я погодився, що це треба зробити.
— Страйку, я все бачу, — відповіла Робін. — Я не дурна. Ми маємо стежити за купою підозрюваних, але ти хочеш, щоб я сиділа в готелі й копирсалася в твіттері.
— Тобі погрожували смертю, — нагадав Страйк, починаючи втрачати терпіння. — їм відома твоя адреса, вони знають, як ти виглядаєш, вони написали твоє ім’я на пакунку з бомбою поруч із моїм.
— А чого тоді ти не ховаєшся у цьому чортовому...
— Бо мені треба в лікарню.
— Що? — різко спитала Робін. — Нащо? Що сталося?
— Сталося, що мені ногу відірвало, — відповів Страйк.
— Трясця, все настільки погано? Тоді, може, я...
— Ні, ти зі мною не поїдеш, — відповів Страйк, ледь утримуючись від крику. — Будь ласка, ти можеш просто лишатися на місці, щоб я мав на один привід для тривоги менше?
— Гаразд, — огризнулася Робін, але по короткій паузі додала: — Ти тільки мені подзвони, коли зможеш, і скажи, як ти, добре?
Страйк пообіцяв це зробити, поклав слухавку, а тоді, хапаючись за спинки стільців та комод, пострибав до спальні одягатися.
Не сподіваючись потрапити до свого лікаря так швидко, Страйк вирішив поїхати до відділення невідкладної допомоги та посидіти в черзі. Він планував сказати, що напередодні упав і сильно забився — що, звісно, було чистою правдою, якщо не уточнювати, що мучився він і до падіння, а дійшов до такого життя через те, що місяцями не дбав про куксу належним чином. Понад сумнів, лікар і так все зрозуміє, але байдуже: Страйк просто хотів отримати великий флакон потужного рецептурного знеболювального, щоб на ньому працювати далі.
За п’ятдесят хвилин він їхав у таксі (поруч стояли милиці, холошу штанів Страйк підколов), коли задзвонив телефон.
— Страйк.
— Алло, — промовив хрипкий чоловічий голос крізь потріскування поміх. — Це Ґрант Ледвелл.
— А, Гранте, — озвався Страйк, — дякую, що передзвонили. Хотів спитати, чи можемо ми поговорити віч-на-віч? Щоб я вас ввів у курс останніх новин? — додав він, покрививши душею.
— Чудово, — з ентузіазмом відгукнувся Ґрант. — Я наразі в Омані, але в понеділок повернуся. Зустріч краще призначити на вечір. О дев’ятій ще не буде надто пізно? Зможете приїхати до нас?
Страйк, який дуже хотів поговорити з Ледвеллами у них вдома, запевнив, що час та місце йому ідеально підходять.
— Чудово, бо Гізер мене не відпустить кудись одразу після Оману, а новини про Аномію почути хоче. Дуже їй не сподобалося, що я отак полетів та залишив її саму вдома.
Ґрант назвав Страйкові адресу на Баттлдін-Роуд, Страйк йому подякував, і на цьому розмова завершилася.
У повній відповідності до його очікувань у відділенні невідкладної допомоги при шпиталі Святої Марії було велелюдно. Діти горлали у матерів на колінах, літні люди чекали на свою чергу у стражденному мовчанні. Молода жінка скрутилася на стільці, схопившись за живіт, а в кінці коридору лаявся та скрикував неохайний білий молодик, чиє волосся спадало тьмяними дредами. Звісно ж, вільні місця були тільки поруч із ним.
Гойдаючись на милицях, Страйк підійшов до реєстратури, назвав свої дані змученій молодій жінці та рушив до вільного місця біля молодика. Той все зойкав, і Страйк вирішив, що він або має серйозний психічний розлад, або під наркотою — а може, все разом.
— Так і зроби, курво! Так і зроби! — гукав молодик у простір перед собою. Страйк усівся через одне місце від нього і вдихнув гострий сморід застарілої сечі й немитого тіла. Оперши милиці на сусідній стілець, він дістав телефон (просто щоб не зустрічатися поглядом із сусідом) і відкрив твіттер.