Безпосередньою причиною аварії на ЧАЕС стало випробування турбіни. Але його глибші корені лежать у взаємодії між основними вадами радянської політичної системи й основними недоліками ядерної галузі. Такі вади очевидні в усьому світі, у багатьох або й навіть у більшості країн, які зараз планують будувати ядерні реактори. Одним із таких недоліків у Чорнобилі було тісне поєднання атомної енергетики та військового комплексу. Чорнобильські реактори були створені тими самими людьми та інститутами, що були творцями ядерних бомб. Більше того, хоча він і був нестабільним за певних фізичних умов, реактор Чорнобиля все одно визнали безпечним. Цьому активно сприяли керівники радянського військово-промислового комплексу, котрі згодом відмовилися взяти на себе відповідальність за катастрофу. Ще однією вадою було порушення процедур і правил безпеки експлуатації з боку персоналу станції, який вірив у міф про безпеку ядерної енергетики й сповідував філософію, за якою «ми можемо досягти поставленої мети, незважаючи ні на що». Саме таке ставлення характеризувало відчайдушні спроби країни наздогнати Захід в економічній і військовій сферах. Одразу після аварії, боючись поширення паніки, авторитарний радянський режим узяв під суворий контроль весь потік інформації, таким чином ставлячи під загрозу життя і здоров’я мільйонів людей удома та за кордоном, і це призвело до незліченних випадків радіаційного отруєння, яких можна було б уникнути за більш адекватної поведінки.
Зараз шанси на чергову катастрофу, як на Чорнобильській АЕС, лише зростають, якщо ядерно-енергетичні технології потрапляють у руки правителів, котрі переслідують амбітні геополітичні цілі та прагнуть прискорити економічний розвиток із метою подолання енергетичних і демографічних криз, нехтуючи при цьому екологічними чинниками. Незважаючи на те, що увага всього світу зараз зосереджена на нерозповсюдженні ядерної зброї, не менш велика небезпека з’явилася від неконтрольованої гонитви за «мирним атомом» у країнах, що розвиваються. Історія Чорнобиля свідчить про необхідність посилення міжнародного контролю над будівництвом та експлуатацією атомних електростанцій, а також потребу нових ядерних технологій, таких як ті, що зараз досліджує Білл Ґейтс і його компанія TerraPower, для виробництва дешевших, безпечніших та екологічно чистих реакторів. Інвестиції в такі дослідження та розробки відбуваються з чітким розумінням того, що фінансові вигоди можливі через роки, якщо не через десятиліття, але це необхідно, якщо світ хоче пережити поточну енергетичну кризу і перманентне демографічне зростання.
Чи можливий зараз ядерний Армагеддон, подібний чи гірший за Чорнобильський? У міру того, як стихійне лихо відступало в часі, оптимісти дедалі гучніше стали заперечували таку можливість. Заходи безпеки на атомних електростанціях і справді поліпшилися, майже скрізь старі радянські реактори РБМК були виведені з експлуатації, а нові реактори пропонують такий рівень безпеки, про який інженери-ядерники 1986 року могли лише мріяти. Але потім, через чверть століття після Чорнобиля, сталася Фукусіма. Ядерна катастрофа 2011-го на атомній електростанції «Фукусіма Даїті» продемонструвала іншу вразливість ядерних реакторів. Майбутні аварії, такі як у Чорнобилі чи у Фукусімі, можуть мати різні причини — недотримання правил безпеки, проблеми у конструкції реактора чи землетрус. Існує також небезпека терактів на атомні електростанції, що невпинно зростає. Одній такій спробі вже зуміли запобігти бельгійські спецслужби в березні 2016 року. Ще одна небезпека — атаки хакерів, одна з яких вивела з ладу Чорнобильські системи радіаційного моніторингу в червні 2017-го: українська влада вважає, що удару завдали з Росії.
Виведення з експлуатації Чорнобильської атомної станції та будівництво нового саркофага над ушкодженим реактором допомогли перегорнути найтрагічнішу сторінку в історії атомної енергетики, але, попри це, вкрай важливо, щоб ми винесли правильні уроки з Чорнобильської катастрофи. Найважливіший із них — важливість протидії небезпекам, які спричиняє ядерний націоналізм та ізоляціонізм, і забезпечення тісної міжнародної співпраці між країнами, що розробляють ядерні проекти. Цей урок особливо важливий сьогодні, коли ідеї популізму, націоналізму й антиглобалізму знаходять усе більше прихильників у всьому світі, який продовжує бути залежним від ядерної технології виробництва енергії.