Хрущов відкрив новозбудований Кремлівський палац з’їздів у жовтні 1961 року, якраз напередодні XXII з’їзду КПРС. З’їзд постановив, по-перше, перевезти тіло Йосипа Сталіна з мавзолею, в якому воно зберігалося поряд із тілом Леніна, і, по-друге, запропонував нову програму побудови комуністичного суспільства, економічний базис якого мав бути закладений до початку 1980-х. І тепер, 1986 року, делегати XXVII з’їзду Комуністичної партії СРСР мали підбити невтішні, м’яко кажучи, підсумки зробленої роботи. Темпи розвитку економіки падали пропорційно до росту населення. Імовірність повного краху набувала дедалі чіткіших контурів. Ріст національного доходу, який, за підрахунками радянських економістів, у 1950-х роках становив 10%, скоротився до 4% 1985 року. При цьому ЦРУ Сполучених Штатів наводило ще більш невтішні оцінки — темпи росту скоротилися до 2–3%, з падінням через певний час до приблизно 1%.
В умовах краху комуністичної утопії, стагнації економіки, економічних реформ на основі ринкових механізмів у КНР, випереджаючих темпів розвитку економіки та армії США, очолюваних антикомуністичним оптимістом Рональдом Рейганом, радянське керівництво збилося зі свого шляху. Населення, ще глибше розчароване комуністичним експериментом, просто зневірилось. І саме на цьому етапі кризи комуністичної ідеології з’явився новий месія — в обличчі молодого, енергійного і харизматичного Михайла Горбачова.
Для 54-річного Горбачова прийдешній з’їзд мав стати дебютним на посаді Генерального секретаря КПРС, і він це добре усвідомлював — на нього були направлені погляди партійних лідерів, радянських громадян і цілого світу загалом. Останні три роки стали відомі як період кремлівських похоронів: Леонід Брежнєв, який очолював СРСР із 1964 року, помер виснаженим хворобами чоловіком у листопаді 1982-го; колишній голова КДБ Юрій Андропов, згодом обійнявши посаду Генерального секретаря, половину своєї каденції провів на лікарняному ліжку і помер у лютому 1984 року; його ж хворий наступник Костянтин Черненко помер у березні 1985-го. Склалося враження, що радянські лідери вирішили відправити на той світ і державу теж. Та, окрім економічних проблем, керівництво продовжувало посилати молодих хлопців на Афганську війну, в якій СРСР зав’яз ще з 1979 року, і вело підготовку до ядерного протистояння із Заходом. Розвідці КДБ було віддано наказ кинути всі сили на моніторинг неминучої ядерної атаки.
Наразі ж і партія, і суспільство плекали надії на те, що сповнений ідей Горбачов зможе зламати смертельну — буквально і фігурально — тенденцію. Свої надії на зближення плекав і Захід. У Сполучених Штатах Америки Рональд Рейган, стомлений смертями радянських лідерів, шукав того, з ким можна було б вести справи. І його близький союзник, прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер розповіла — Горбачов був саме такою людиною. Перша зустріч Рейгана з Горбачовим у Женеві у грудні 1985 року хоч і пройшла не без напруженості, та все ж заклала основу для більш продуктивного діалогу в майбутньому, який вівся тепер не лише шляхом особистих зустрічей і дипломатичних каналів, але також шляхом публічних заяв. І вже в січні 1986 року Горбачов здивував Рейгана, представивши радянську програму ядерного роззброєння. Очікувалося, що у промові на прийдешньому з’їзді КПРС він знову наголосить на цьому.
Стурбований пошуком шляхів вирішення комплексної кризи радянської держави, Горбачов доклав чимало зусиль при підготовці своєї доповіді для XXVII з’їзду. Пізньої осені 1985 року він викликав двох найближчих радників — свого головного помічника Валерія Болдіна і колишнього посла СРСР у Канаді Олександра Яковлєва — в державну резиденцію неподалік від Сочі, на Чорноморському узбережжі. Перебудова — кардинальна реструктуризація радянської політичної та економічної системи — була ще попереду. (Як показав час, саме Яковлєв став промоутером масштабних змін.) Ключовою ж концепцію тієї епохи став курс на прискорення. Вважалось, що загалом радянська система була ефективною і потребувала лише стимулювання шляхом «науково-технічного прогресу», радянської альтернативи терміна «технологічні інновації».
За кілька днів до з’їзду Горбачов навмисно усамітнився вдома, вичитуючи вголос свою довгу промову і розраховуючи час. Читання без пауз займало більше ніж шість годин. Тимчасом як Горбачов працював над своїми ораторським навичками, делегати з’їзду могли зайнятися відвідуванням столичних магазинів (а не галерей і музеїв, як писала преса). «З’їхавшись з усього Союзу, люди були зацікавлені в основному у своїх особистих справах, — писав помічник Горбачова Валерій Болдін, який виступив співавтором промови. — Їм доводилося купувати речі і для себе, і для членів родини, і для знайомих, які назамовляли так багато, що товар буде непросто доставити навіть потягом».