Выбрать главу

«Асирійський цар Асархадон». «Мысль сказки "Царь Асархадон", – писав Толстой, – принадлежит не мне, а взята мною из сказки неизвестного автора, напечатанной в немецком журнале “Theosophischer Wegweiser”, в 5-м № 1903 года под заглавием “Das bist du”». Казку «Асирійський цар Асархадон», так само як і дві інші – «Три питання», «Праця, смерть і хвороба» – Толстой писав одночасно з оповіданням «Після балу» для єврейської літературної збірки, що її складав Шолом-Алейхем. Результат роботи не задовольняв Толстого. 9 серпня 1903 року він писав В.Г. Черткову: «Сказки плохи. Но надо было освободиться от них». Ту ж оцінку Толстой дав казкам в Щоденнику: «Только нынче кончил сказки... Недоволен».

Всі три казки Толстого вперше були опубліковані, в перекладі мовою ідиш, в збірці «Гілф» (Варшава, вид-во «Тушія», 1903). Російською «Асирійський цар Асархадон» було надруковано у видавництві «Посредник» (М., 1903).

Українською мовою цей твір Льва Толстого переклав Андрій Веретельник, український письменник, етнограф, перекладач, котрий переклав українською також деякі твори А.П. Чехова, Д.Н. Маміна-Сібіряка, О.І. Купріна.

Асирійський цар Асархадон – Асархаддон, Ашшур-ах-ід-дін (аккад. Ашшур подарував брата) — цар Ассирії, син Синаххеріба від вавилонянки Накії, правив e 680-669 до н. е.. Один з наймогутніших царів Ассирії за усю її історію.

Твір «Чортова корчма» вперше опубліковано окремою книжкою у 1862 році в Санкт-Петербурзі. Олекса Стороженко присвятив цю оповідку Антону Глушановському (1816-1902), котрий п’ять років потому був назначений Київським цензором.

... в лісі богацько валюшнів. – Валюшень – слуква, або вальдшнеп (Scolopax rusticola) — мисливський птах ряду сивкоподібних, родини баранцевих.

Баладу «Лесь преславний гайдамака» Борис Грінченко написав 1900 року.

Бакаляри і рахмістри, Инші лавники й бурмістри – Бакаляри або бакалаври – викладачі та студенти, рахмістри – рахівники, лавники — члени судової колегії («лави») з компетенцією розглядати карні та певні категорії цивільних справ у містах магдебурзького права. В Україні лави мали тільки великі міста. Вони складалися звичайно з 3-7 членів. За приписами магдебурзького права лавників обирала міська громада. На практиці нових лавників не раз залучали до лави її старі члени. Головою лави був війт. Лави з лавниками існували до скасування магдебурзького права. На українських землях під владою Австрії лавами стали пізніше називатися суди присяжних. Бурмістр або посадник — вищий керівник міста з адміністративною і судовою владою в містах з магдебурзьким правом на території Речі Посполитої та Війська Запорозького; голова магістрату міста, посада аналогічна сучасній посаді мера. У Польщі цей пост виник в XIII ст. Бурмістр був головою міської ради, а вибирали його члени ради зі свого середовища. В XIX ст. пости бурмістра й голови ради були розділені.

Возьний (возний) – судовий виконавець.

Статут – У давні часи судили за збіркою законів, що звалася «Литовський статут».

Артикули – статті.

Малженський стан – подружжя.

«Історія про грецького князя і чудесного лікаря Дубана» — це переказ оповідки «Повість про візира царя Юнана» з арабсько-персидського епосу «Тисяча і одна ніч» (4-5 ночі). Там ця оповідка (дія якої відбувається у Візантії) є частиною «Казки про рибалку» (рибалка розповідає цю історію джинові). На жаль, в даній збірці не вказано автора українського переказу.

... де грають в пилаток... – У першоджерелі («Тисяча і одна ніч») мова про поло – гру на конях, в якій метою є забити гол у ворота протилежної команди. Гравці забивають голи, спрямовуючи дерев'яну кулю у ворота, вдаряючи по кулі довбешкою з довгим руків'ям. Там лікар вклав ліки у це руків’я, а не в кулю, як сказано у даному переказі.

Коли раз важні справи змушували його віддалитись від жінки, купив сей чоловік папугу... – В цьому місці переказу викладена історія про папугу, що у першоджерелі розташована у розділі «579 ніч», де її розповідає інший персонаж. А в цьому місці там правитель розповідає візиру іншу історію – про сокола, що врятував від смерті царя ас-Синдбада, а цар, не утямивши, що поведінка сокола була спрямована на його рятунок, і вирішивши, що сокіл знущається, відрубав йому крила, від чого птах невдовзі помер; і цар, зрозумівши, що вбив рятівника, розкаявся.