Креґ Тумі виріс у власному темному проваллі, і жив він пригніченим у власній атмосфері високого тиску. Батько його був доволі високим посадовцем у «Бенк оф Америка», відсутнім вдома протягом довгих періодів часу, ледь не карикатурно амбітним трударем, який прагне і досягає успіху. Свою єдину дитину він принукував так само невблаганно, як і самого себе. Малим Креґа жахали історії, які батько розповідав йому на ніч. Воно й не дивно, тому що саме жах і був тією емоцією, яку Роджер Тумі прагнув збудити в грудях хлопчика. Йшлося у тих казках здебільшого про расу монструозних істот, які звалися ленґоліерами.
Їхньою місією в житті, їх роботою (за словами Роджера Тумі, все у світі мало свою роботу, всі і кожний мусили виконувати власну серйозну роботу) було полювання на ледачих, байдикуватих дітей. Коли Креґові виповнилося сім років, він уже був амбітним трудягою, який прагне й досягає успіху, точнісінько як татусь. Він собі твердо вирішив: ленґоліери ніколи його не дістануть.
Шкільний табель успішності, в якому не всі оцінки були «А», був неприйнятним табелем. Оцінки «А» ставали темою лекції, сповненої страшних віщувань: яким буває життя копача канав чи того, хто випорожнює сміттєві баки; а кожна «B» спричиняла покарання, найчастіше — тижневу заборону хлопчику гуляти. Впродовж такого тижня Креґу дозволялося полишати його кімнату, тільки щоби поїсти та сходити до школи. Вільного часу за гарну поведінку не передбачалося. З іншого боку, видатні досягнення — як того разу, коли Креґ виграв чемпіонат трьох шкіл з десятиборства, — не забезпечували жодної похвали. Коли Креґ показав батькові медаль, якою його нагородили з цього приводу — на загальних зборах, перед усіма учнями, — той кинув на неї один погляд, щось буркнув і повернувся до своєї газети. Креґові було дев’ять років, коли батько помер від інфаркту. Хлопчик насправді відчував полегшення від того, що цей дублікат генерала Паттона[104] в «Бенк оф Америка» пішов на той світ.
Креґова мати була алкоголічкою, чиє пияцтво приборкувалося тільки чоловіком, за яким вона була заміжньою. Щойно, дякувати Богу, Роджер Тумі благополучно опинився під землею, звідки вже не міг розшукувати й бити її пляшки чи давати їй ляпаса, наказуючи тримати себе в руках, як вона взялася до справи свого життя по-справжньому. Свого сина вона навперемінки то задушувала ласками, то сковувала до закрижаніння відштовхуванням — залежно від тієї кількості джину, яка наразі вирувала в її кровообігу.
Поводилася вона часто дивно, а іноді й дико. Того дня, коли Креґові виповнилося десять, вона встромила йому між двох пальців ноги великого кухонного сірника. Підпалила його і, поки той повільно догорав до плоті, співала «Щасливого тобі дня народження». Попередивши сина, що, якщо він спробує погасити або вихопити сірника, вона зразу ж спровадить його до СИРІТСЬКОГО ПРИТУЛКУ. Коли Катарин Тумі набиралася, погроза СИРІТСЬКИМ ПРИТУЛКОМ звучала часто.
— У будь-якому випадку мені доведеться, — приказувала вона, підпалюючи сірника, що стирчав між пальців плачучого сина, наче якась тоненька святкова свічка. — Ти точнісінько такий, як твій батько. Він не знав, як розважатися, і ти так само. Ти зануда, Креґґі-Веґґі.
Вона доспівала пісню і задула сірника до того, як на нозі Креґа серйозно припалило другий і третій пальці, але Креґ ніколи не забував того жовтого полум’я, тієї дерев’яної палички, що карлючилася, чорніючи, він не забув того палу і як його матір тягнула незграйні рулади своїм монотонним, п’яним голосом: «Щасливого дня народження, любий Креґґі-Веґґі, щасливого дня народження тоообі».
Гніт.
Тиск у проваллях.
Креґ Тумі й надалі отримував усі оцінки «А», і надалі проводив багато часу в своїй кімнаті. Місце, яке раніше було для нього Ковентрі[105], стало тепер його прихистком. Там він здебільшого виконував шкільні завдання, але інколи — коли щось йшло погано, коли він почувався загнаним у кут, — він брав один по одному аркуші паперу для нотаток і рвав їх на тонкі смужки. Він дозволяв їм спадати, вкладаючись довкола його туфель, тим часом як сам безтямно тупився очима в порожнечу. Проте ці безтямні періоди не були частими. Тоді ще ні.
104
George Smith Patton (1885–1945) — під час Першої світової війни в Європі офіцер першого в американській армії танкового корпусу; під час Другої світової — чотиризірковий генерал, командувач армій на африканському та європейському воєнних театрах, відіграв ключову роль у швидкому звільненні Франції (де йому стоїть пам’ятник), загинув у автокатастрофі в окупованій Німеччині.
105
Заслання до Ковентрі — старовинна англійська ідіома, що означає позбавлення всіх прав, включно з правом на спілкування.