Выбрать главу

Одного вечора, лежачи в ліжку на межі засинання, я збагнув, що та жінка — суща примара.

Пам’ятаю, я сів, скинув ноги на підлогу і ввімкнув світло. Так я просидів якийсь час, ні про що особливо не думаючи… принаймні на поверхні. Утім, під сподом той хлопець, котрий насправді робить за мене цю роботу, вже прибирав робоче місце і готувався знову заводити свою машинерію. Наступного дня я — чи то він — почав писати цю історію. Справа забрала приблизно місяць, і писалася вона найлегше з усіх історій у цій книжці, по ходу викладаючись сама собою, гладенько й природно. Час від часу що немовлята, що історії народжуються на світ майже без болісних переймів, отак явилася і ця історія. Оскільки вона мала певну, подібну до моєї ранішої повісті «Туман», апокаліптичну атмосферу, кожному її розділу я так само надавав заголовок у старомодному стилі рококо. Виринув я з тієї атмосфери майже таким само неушкодженим, яким у неї був поринув… рідкісний випадок.

З мене доволі лінивий дослідник, але цього разу я наполегливо старався виконувати своє домашнє завдання. Три пілоти — Майкл Руссо, Френк Соарес і Даґлас Деймон — допомагали мені ретельно добирати факти й ретельно їх дотримуватися. Вони виявили себе справжніми лицарями, щойно я пообіцяв нічого не зіпсувати.

Чи вийшло в мене все правильно? Сумніваюся. Навіть великий Деніел Дефо уклепався: в «Робінзоні Крузо» його герой роздягається догола, пливе до корабля, з якого нещодавно врятувався… і там наповнює свої кишені речами, яких він потребуватиме, щоб залишитися живим на безлюдному острові. А ще є один такий роман (його назву і автора ми тут милосердно оминемо) про мережу нью-йоркського метро, де письменник вочевидь переплутав кабіни машиністів з кабінками публічних туалетів.

Моє стандартне застереження, як завжди: за те, що я виклав правильно, дякуйте містерам Руссо, Соаресу і Деймону. За всі хиби ганьте мене. І це заява не з порожньої ввічливості. Фактичні помилки зазвичай трапляються не через хибну інформацію, а внаслідок неспроможності поставити правильне запитання. Я таки дозволив собі деякі вільності з літаком, у якому ви невдовзі опинитеся; втім, то дрібні вільності, і вони здавалися необхідними для розгортання цієї історії.

Ну, як на мене, цього вже досить; сходьмо на борт.

Летімо непривітним небом.

Розділ 1

Погані новини для капітана Інґала. Сліпа дівчинка. Запах леді. Банда Далтонів прибуває в Тумстон. Дивна халепа з рейсом № 29.
1

Браян Інґал підкотив «Л-1011»[19] «Американської гідності» на стоянку перед перонними воротами № 22 і вимкнув вогник «ЗАстебнУТИ ремені безпеки» рівно о 22:14. Зітхнувши крізь зуби довгим шипінням, він розстебнув власні плечові ремені.

Інґал не міг пригадати, коли востаннє в кінці рейсу відчував таке полегшення — і таку втому. В його голові пульсував неприємний біль, а в планах на цей вечір панувала тверда визначеність. Жодних напоїв у готелі для пілотів, жодної вечері, ба навіть жодної ванни, коли він уже повернеться до Вествуду. Він настановив собі завалитися до ліжка й проспати чотирнадцять годин.

Рейс № 7 — флагманський маршрут «Американської гідності» з Токіо до Лос-Анджелеса — спочатку було затримано сильними лобовими вітрами, а потім типовою для Лос-Анджелеського міжнародного переобтяженістю… який, подумав Інґал, ймовірно, якщо не брати до уваги «Логан» у Бостоні, є найгіршим з американських аеропортів[20]. Як на лихо, ще й проблема з розгерметизацією з’явилася під кінець польоту. Спершу невеличка, поступово вона погіршувалася, аж поки не стала лячною. Дійшло майже до такого рівня, коли міг статися прорив і вибухова декомпресія… але, на милість, найгіршого не відбулося. Такі проблеми інколи, містичним чином, зненацька стабілізуються самі собою, тож саме це й сталося цього разу. Пасажири, які зараз висаджуються відразу поза пілотською кабіною, не мають щонайменшого уявлення про те, як близько вони були до того, щоби під час цього вечірнього польоту з Токіо перетворитися на людський паштет, але це знає Браян… що й винагородило його оцим довбанням болю в голові.

— Цей мандрьоха прямо звідси їде на діагностику, — звернувся він до свого другого пілота. — Вони там знають, що він приїде і в чому полягає проблема, авжеж?

вернуться

19

«Lockheed L-1011 TriStar» — широкофюзеляжний авіалайнер на 400 місць з дальністю польоту понад 7000 км, який випускався в 1968–1984 рр.

вернуться

20

Logan — міжнародний аеропорт у Бостоні, названий на честь генерала і члена сенату штату Массачусетс Едварда Лоренса Логана (1875–1939).