— Ох, Боже мій, — видихнула Бетані. — Наче знов у дитинство повернулася.
— З вами все гаразд? — спитав Нік.
— Йо. Гадаю, трішки обмочила трусики, але все гаразд.
Нік їй усміхнувся і знову повернувся до сковзанки.
Алберт винувато подивився на Браяна і простягнув футляр.
— Вам не важко буде це потримати? Я боюся, що, якщо впаду зі сковзанки, скрипка може розбитися. Батьки мене вб’ють. Це «Ґретч»[125].
Браян взяв футляр. Обличчя в нього було спокійним, серйозним, хоча в душі він усміхався.
— Можна, я подивлюся? Колись я теж був грав на такому інструменті, тисячу років тому.
— Звісно, — кивнув Алберт.
Така цікавість справила на хлопчика заспокійливий ефект… на що якраз і сподівався Браян. Він розстебнув три застібки і відчинив футляр. Скрипка всередині дійсно виявилася «Ґретч», та ще й не з останніх серед інструментів цієї престижної марки. Браян подумав, що за ті гроші, які вона коштувала, мабуть, можна було б купити якийсь компактний автомобіль. Він бренькнув на грифі чотири швидкі ноти: «Мій пес мав бліх»[126]. Вони продзвеніли ніжно і красиво. Браян зачинив і замкнув футляр.
— Зі мною вона буде в безпеці. Обіцяю.
— Дякую.
Алберт став у дверях, набрав повні груди повітря, а потім його випустив.
— Джеронімо[127], — вигукнув він слабеньким голоском і плигнув. Руки про цьому він сховав собі під пахви: берегти пальці в будь-якій ситуації, де можливе фізичне ушкодження… це так в’їлося в нього, що стало майже рефлекторним. Упавши дупою на сковзанку, він акуратно з’їхав донизу.
— Добре виконано! — похвалив Нік.
— Нічого особливого, — процідив Козир Кавснер, відступив убік і ледве не зашпортався у власних ногах
— Алберте! — гукнув Браян. — Ловіть!
Він нахилився, поклав футляр зі скрипкою посередині полотна сковзанки і відпустив. Алберт легко впіймав інструмент за п’ять футів від підніжжя і відійшов.
Дженкінс, стрибаючи, заплющив очі й поїхав на землю перекосом, на одній худій сідниці. Нік спритно переступив до лівого боку сковзанки і впіймав письменника, якраз коли той вже вивалювався, вберігши його від неприємного падіння на бетон.
— Дякую вам, юначе.
— Нема за що, друже.
Слідом спустився Ґефні; слідом той лисий чоловік. Потім у люку постали Лорел з Дайною Беллмен.
— Мені страшно, — сказала тоненьким, тремтячим голосом Дайна.
— Усе буде добре, любонько, — сказав Браян. — Тобі навіть стрибати не треба. Він поклав долоні на плечі Дайні й повернув її так, що вона опинилася лицем до нього, а спиною до сковзанки. — Подай мені свої руки, і я опущу тебе на сковзанку.
Але Дайна сховала руки за спиною:
— Не ви. Я хочу, аби це зробила Лорел.
Браян подивився на темноволосу молодичку:
— Зробите?
— Так, — кивнула вона. — Якщо ви розкажете мені, що робити.
— Дайна вже зрозуміла. Спускайте її на сковзанку за руки. Коли вона вляжеться животом з випрямленими ногами, то зможе просто так і поїхати донизу.
Руки Дайни були холодними в руках Лорел.
— Мені страшно, — повторила дівчинка.
— Любонько, це буде так само, як з’їхати з гірки на ігровому майданчику, — мовив Браян. — Той чоловік з англійським акцентом чекає внизу, щоб тебе вловити. Він уже підняв руки, точно як ловець у бейсболі. — Та ж ні, усвідомив він, навряд чи Дайна знає, на що це схоже.
Дайна підняла до нього обличчя з таким виразом, ніби він був зовсім дурненьким:
— Не в тому справа. Мені лячне це місце. Воно дивно пахне.
Лорел, яка, окрім власного нервового поту, не чула ніякого запаху, безпорадно подивилася на Браяна.
— Любонько, — почав Браян, опускаючись на одне коліно перед сліпою дівчинкою, — ми мусимо полишити літак. Це ж ти розумієш, правда?
Лінзи темних окулярів обернулися до нього.
— Чому? Чому ми мусимо полишати літак? Тут нема нікого.
Браян з Лорел скинулися очима.
— Ну, насправді, поки не перевіримо, ми не можемо цього знати, хіба не так? — спитав Браян.
125
«Gretsch» — заснована німецьким емігрантом Фрідріхом Ґретчем 1883 р. в Брукліні компанія, знаменита своїми джазовими й рок-н-роловими гітарами та барабанами, яка на початку ХХ ст. також випускала струни для імпортованих нею з Європи скрипок, які продавалися в США під брендом «Gretsch REX».
126
«My dog has fleas» — співана фраза-мем, яка допомагає згадати ноти, на які налаштовуються струни музичного інструмента.