Так-то воно так… проте ця новина все одно важко впала їм на душі. І на Нікову душу також, судячи з його тону.
Один по одному вони видерлися на конвеєрну стрічку і полізли слідом за Ніком крізь висячі шматки гуми.
Дайна затрималася перед самим отвором, обернувшись до Лорел. Розмите світло зблиснуло в темних скельцях її окулярів, перетворивши їх на мить на люстерка.
— Тут насправді щось лихе, — повторила вона і проштовхнулася на той бік.
Один по одному — екзотичним багажем, що проповз по застиглій конвеєрній стрічці, — вони вигулькнули в головному терміналі Бенгорського міжнародного аеропорту. Алберт допоміг зійти Дайні, і тепер всі стояли, роздивляючись навкруги в німому зачудуванні.
Той шок, коли вони прокинулися в хтозна-яким магічним чином знелюднілому літаку, вже вивітрився; тепер на місце здивування прийшло відчуття дезорієнтації. Ніхто з них ніколи не опинявся у терміналі аеропорту, який був би цілком порожнім. Тут не було нікого в ятках оренди автомобілів. Темними, мертвими висіли монітори «ПРИБУТТЯ/ВИЛЬОТИ». Ніхто не стояв за стійками, які обслуговували «Дельту», «Юнайтид», «Північно-Західну Авіаланку» чи «Прибережні авіалінії». Велетенський акваріум посеред залу з розтягнутим понад ним банером: «КУПУЙТЕ МЕЙНСЬКИХ ЛОБСТЕРІВ» стояв повний води, але жодних лобстерів у ньому не було. Верхні флуоресцентні світильники не горіли, а той невеличкий потік світла, що вливався крізь двері в дальнім кінці цього великого приміщення, згасав на півдорозі, залишаючи маленький гурт пасажирів рейсу № 29, які тулилися поближче одне до одного, у неприємному гнізді тіней.
— Зараз же, — промовив Нік, намагаючись збадьорити, та натомість породжуючи тільки ніяковість, — спробуємо подзвонити.
Йдучи до ряду таксофонів, Алберт звернув увагу на ятку «Бюджетна оренда авто»[131]. У чарунках на задній стіні він побачив теки, позначені: БРІҐЗ, ГЕНДЕЛФОРД, МЕРЧАНТ, ФЕНВІК і ПЕСТЛМЕН. Безсумнівно, у кожній містилася орендна угода, а також мапа центральної частини Мейну, і на кожній мапі була стрілочка з написом на ній «ВАМ СЮДИ», націлена на Бенгор.
«Але де ми насправді? — загадався питанням Алберт. — І де оті Бріґґз, Генделфорд, Мерчант, Фенвік і Пестлмен? Невже їх закинуло в інший вимір? Може, справа у «Вдячних мертвяках»[132]? Може, «Мертвяки» грають десь на півдні штату і всі поїхали на концерт?»
Позаду нього почувся якийсь сухий, дряпливий звук. Алберт ледь не вискочив з власної шкіри і вмент розвернувся, тримаючи футляр зі скрипкою наче дрючок. Там стояла Бетані, якраз підносячи сірника до кінчика сигарети.
— Налякала тебе? — підняла вона брову.
— Трохи, — сказав Алберт, опускаючи футляр, посилаючи дівчині маленьку, ніякову посмішку.
— Вибач. — Вона струснула сірником, кинула його на підлогу і глибоко затягнулася сигаретою. — Нарешті. Принаймні, це вже краще. У літаку я не наважувалася. Боялася, що щось може вибухнути.
До них підтюпав Боб Дженкінс:
— Знаєте, я це покинув років десять тому.
— Ніяких повчань, прошу, — промовила Бетані. — Маю таке відчуття, якщо ми виберемося з цього живими й при здоровому глузді, на мене чекає цілий місяць повчань. Важких. Безперебійних.
Дженкінс звів вгору брови, але пояснень не попрохав.
— Насправді, — сказав він, — я хотів у вас попросити сигарету. Здається, зараз прекрасний час, щоб відновити знайомство зі старими звичками.
Бетані посміхнулася й простягнула йому пачку «Мальборо». Дженкінс взяв сигарету, і Бетані дала йому прикурити. Він затягнувся і зразу ж закашлявся короткими клубками димових сигналів.
— Ви таки дійсно з цього з’їхали, — буденно зауважила дівчина.
Дженкінс погодився:
— Але я притьмом звикну знову. Боюся, в цьому й полягає справжній жах цієї звички. А ви, молодята, звернули увагу на годинник?
— Ні, — відповів Алберт.
Дженкінс показав на стіну над дверима до чоловічої й жіночої вбиралень. Вмонтований там годинник зупинився о 4:07.
— Усе сходиться, — сказав письменник. — Ми знаємо, що ми вже певний час перебували в повітрі, коли — назвемо це за відсутністю кращого терміна Подією — коли відбулася Та Подія. Сім хвилин по четвертій ранку за Східним часом — це 1:07 ночі за Тихоокеанським літнім часом. Отже, тепер ми знаємо, коли вона відбулася.
131
«Budget Rent A Car» — заснована 1958 р. компанія, яка забезпечує гнучку систему знижок.
132
«Grateful Dead» (1965–1995) — фолк-блюз-рок гурт з Сан-Франциско, який по тепер залишається головним мистецько-ідеологічним мотором психоделічної філософії гіпі.