Коли я почув про його смерть, то розплакався. І на похороні сильно плакав. Повірити не міг, що Денніса вже нема, що людини, яка кісточками пальців стукала мене по голові й до сліз лякала гумовим павуком, і цілувала, коли я падав, зчісуючи до крові коліна, і шепотіла «Годі рюмсати, плаксію!» — що людина, яка мене торкалася, може померти. Мене до болю вразило й налякало, що він міг померти й помер… а з батьків то взагалі наче душу вийняли. Для мене Денніс був кимось на зразок знайомого. На вісім років старший за мене, прикиньте. У нього були свої друзі й однокласники. Ми багато років їли за одним столом, іноді він був мені другом, іноді — гнобителем, але здебільшого він був, ну, просто хлопцем, і все. Я його на той час, коли він помер, майже рік не бачив — кілька разів у коротку відпустку приїздив, і все. Ми навіть схожими не були. Після того літа я ще не скоро зрозумів, що плакав я більше від болю за маму й тата. Хоча сильно це їм допомогло, ага. Чи мені.
— То чого ти там окропом дзюриш, Вернику? — спитав Тедді.
— Я відкриваюсь, — провістив Крис.
— Що? — вереснув Тедді, вмить забувши про Верна. — Ти брехло собаче! Нічого ти не відкриваєшся! Я ще не здавав!
Крис самовдоволено посміхнувся.
— Тягни давай, гівнюче.
Тедді потягнувся до горішньої карти на колоді «Байкс». Крис потягнувся до пачки «вінстона», що лежав на дошці в нього за спиною. Я схилився, щоб підняти свій детективний журнал.
І тоді Верн Тесіо спитав:
— Пацани, трупешник побачити хочете?
Усі застигли.
3
Звісно, ми всі чули про це по радіо. Приймач «філко» з тріснутим корпусом (його ми теж виловили на звалищі), у нас не замовкав ніколи, весь час працював на хвилі «WLAM», яку транслювали з Льюїстона, потоком шкварячи суперхіти й кльові старі пісні: «Що на тебе найшло» Джека Скота, і «Цього разу» Троя Шондела, і «Король Креол» Елвіса, і «Лише самотні» Роя Орбісона. Коли ж починалися новини, ми подумки повертали ручку й вимикали в голові звук. Бо в новинах верзли різну туфту про Кеннеді, Ніксона, Матзу та Цзиньмень[122], відставання в ракетній техніці та яким гівнючищем урешті-решт виявився той Кастро. Але історію про Рея Бравера ми всі вислухали трохи уважніше, бо він був нашого віку.
Рей жив у Чемберлені, містечку десь за сорок миль на схід від Касл-Рока. За три дні до того, як Верн завалив у наш клубний будиночок після двомильної пробіжки по Ґренд-стрит, Рей Бравер пішов у ліс збирати чорниці, прихопивши мамину посудину. Коли надворі вже споночіло, а Рей ще не повернувся, Бравери подзвонили окружному шерифу, й усі кинулися шукати. Спочатку прочесали територію навколо будинку, де жив хлопець, а далі розширили пошуки на навколишні містечка — Моттон, Дарем і Паунел. Долучилися всі — копи, помічники шерифа, єгері, добровольці. Але минуло три дні, а хлопця так і не знайшли. Судячи з того, що базікали по радіо, малого задрипанця вже не судилося знайти живим. Зрештою пошуки зійшли на пси. Його могло затягти в обвал у гравійному кар’єрі, чи він у струмку втопився, і років за десять якийсь мисливець знайде його кістки. Водолази вже прочісували дно ставків у Чемберлені й Моттонське водосховище.
Тепер у південно-західному Мені нічого подібного вже статися просто не може. Більша частина території обросла забудовами й стала передмістям, а спальні райони навколо Портленда та Льюїстона повзуть в усі боки, мов мацаки величезного кальмара. Ліси нікуди не ділися, стоять собі, як і раніше, і якщо просуватися далі на захід у бік Білих гір, то вони густішають, але тепер, як зможеш пройти п’ять миль в одному напрямку, нікуди не звертаючи, то неодмінно наткнешся на асфальтовану дорогу з двома смугами. Але тисяча дев’ятсот шістдесятого терени між Чемберленом і Касл-Роком ще були не розроблені, подекуди навіть ліс востаннє рубали ще до Другої світової. У ті часи ще цілком реально було зайти в ліс і блукати в ньому до смерті.
4
Того ранку Верн Тесіо копав у себе під ґанком.
Ми всі одразу вкурили, навіщо, але вам, я думаю, треба трошки пояснити. У Тедді Дючампа з головою явно було не все в порядку, але Верн Тесіо теж зірок з неба не хапав. Хоча, як ви побачите далі, його брат Біллі був іще тупіший. Але спочатку дайте-но я вам розкажу, чого Верн копав під ґанком.
122
Назва архіпелагів у Тайванській протоці. За контроль над ними між Китаєм, підтримуваним СРСР, та Тайванем, підтримуваним США, у серпні 1958 року в рамках «холодної» війни відбувся конфлікт, названий Другою кризою Тайванської протоки.