Того вечора, коли в Денні був випускний — він із відзнакою закінчив школу в Касл-Року, — я вдав хворого й лишився вдома. Випросив у Ройса, старшого брата Стіві Дарабонта, щоб він купив мені пляшку «Дикої ірландської троянди», і половину вижлуктив, а потім серед ночі все ліжко собі заригав.
Коли в сім’ї така ситуйовина, то виходів у тебе лише два: або зненавидіти старшого братика, або зробити з нього для себе ідола й безнадійно обожувати. Принаймні цього вчать на університетських курсах психології. Гівно якесь, правда? Але скажу вам, що до Денніса в мене не було ненависті, та й робити з нього ідола я його не став. Сварилися ми нечасто, не билися взагалі ніколи. Ну бо то була б кумедія. Ви можете собі уявити, щоб чотирнадцятирічний хлопчисько вигадав причину віддубасити свого чотирирічного братика? А наші «шнурки» завжди дивилися на нього знизу вгору, тому й не змушували сидіти з малим, і я ніколи так не парив Денніса, як деяких старших — їхні малі брати й сестри. Із собою мене Денні кудись брав із власної волі, і на моїй пам’яті то були найщасливіші хвилини мого життя.
— Гей, Лачанс, а це що за шкет з тобою?
— Це мій братик. Думай, що кажеш, Девіс. Він з тебе котлету зробить. Ґорді — крутий пацан.
Вони ненадовго скупчуються навколо мене, величезні, височенні, лише секундочка цікавості, мов латка сонячного світла. Такі великі, такі дорослі.
— О, малий! То цей мокрописький — твій старший брат?
Я соромливо киваю.
— Таке мудило, скажи, малий?
Я знову киваю, і всі, включно з Денні, вибухають сміхом. А тоді Денніс двічі уривчасто плескає в долоні й каже:
— Так, ми на тренування прийшли чи так і будем тут стовбичити, мов ті сцикуни?
Вони всі біжать на свої позиції, перекидаючи м’яч по полю.
— Ґорді, йди он там на лавці посидь. І тихо будь. Ні до кого не чіпляйся.
Я йду й сиджу он там на лавці. Я слухняний. Почуваюся неймовірно малим під солодкими літніми хмарами. Дивлюся, як мій брат робить подачі. Ні до кого не чіпляюсь.
Але таких днів було мало.
Деколи він читав мені казки на ніч, і вони мені подобалися більше за мамині. Мамині казки були про Пряничного чоловічка й трьох поросят — нормальні, але Денніс читав усяке про Синю бороду та Джека-різника. А ще в нього була своя версія казки про троля й трьох козенят, де переможцем виходить страшний троль під мостом. І, як я вже казав, він навчив мене грати в крибідж і тасувати карти, як профі. Наче й небагато, ну але… кожен бере від цього світу все, що може, правда ж?
Коли я трохи підріс, моя любов до Денніса змінилася мало не клінічним благоговінням — так нікчемні християни ставляться до Бога, напевно. А коли він загинув, то я відчув легке потрясіння й легкий смуток. Так само, мені здається, зажурилися нікчемні християни, коли журнал «Тайм» повідомив, що Бог помер. Скажімо так: смерть Денні мене засмутила так само, як звістка по радіо про те, що помер Ден Блокер[126]. Бачив я їх приблизно однаково часто, от тільки серій з Денні ніколи не повторювали.
Його поховали в закритій труні, затягнутій американським прапором (прапор зняли перед тим як опускати труну, склали — прапор, не труну — трикутником та віддали мамі). Батьки після цього наче на шматки розвалилися. І наступних півроку було замало, щоб їх зібрати. Я вже й не знав, чи стануть вони, узагалі, коли-небудь цілими, як колись. Містер і місіс Шалам-Балам. У кімнаті Денні, через одні лише двері по коридору від моєї кімнати, усе наче застигло в часі, захололо чи потрапило в часову пастку. На стінах висіли вимпели з коледжу Ліги плюща, за дзеркало були заткнуті фотки дівчат, із якими він зустрічався. Перед тим дзеркалом він товкся годинами — зачісував волосся «коком», під Елвіса. На столі лежали стоси чоловічих журналів «Тру» та «Спорт іластрейтид». Минав час, і дати їхнього випуску все давнішали й давнішали. Такі штуки показують у липучих сентиментальних фільмах. Але для мене в цьому не було нічого сентиментального. Був лише жах. У кімнату Денніса я не потикався, заходив лише тоді, коли сподівався, що він буде там: за дверима, чи під ліжком, чи у вбудованій шафі. Найбільше муляла та шафа. Коли мама посилала мене принести альбом Денні з листівками чи взуттєву коробку з його фотографіями, щоб на них поглянути, я уявляв, як та шафа поволі зі скрипом прочиняється, а я стою, паралізований жахом, і не можу зрушити з місця. У моїй уяві він стояв, блідий і скривавлений, у пітьмі шафи, половина голови провалилася, а на сорочці підсихає кірка крові з сірими прожилками мозку. Я уявляв, як підіймаються його руки, скривавлені долоні скрючуються, мов лапи, і він хрипить:
126
Блокер Ден (1928—1973) — американський актор, відомий глядачам за ролями в різних телевізійних серіалах.