— Краса! — Крис розсміявся і відгорнув з лоба сплутане волосся.
— Повний кайф, — погодився я, і собі не перестаючи сміятись.
— Так гарно, — просто сказав Верн. І він мав на увазі не лише те, що ми незаконно залізли на звалище, чи піддурили батьків, чи пішли в похід залізничними рейками до Гарлоу. Усе це він, звісно, теж мав на увазі, але зараз мені здається, що тоді він відчував щось більше, і ми всі разом із ним. Усе було з нами й навколо нас. Ми точно знали, хто ми такі й куди прямуємо. То було фантастично.
Ми ще трохи посиділи, патякаючи, як завжди: про те, яка бейсбольна команда найкрутіша (звісно, «Янкіз» з Ментлом і Мерисом), яка машина найкраща («Тандерберд» п’ятдесят п’ятого року випуску, хоча Тедді вперто нав’язував «корвет» п’ятдесят восьмого), хто найкрутіший пацан у Касл-Року з тих, хто не в нашій банді (ми всі зійшлися на тому, що це Джеймі Ґеллант — він показав місіс Евінґ середній палець і перевальцем, запхавши руки в кишені, вийшов із класу, а вона верещала всяке йому навздогін), який найкращий телесеріал (або «Недоторканні», або «Пітер Ґанн»[134] з Робертом Стеком у ролі Еліота Неса і Крейґом Стівенсом у ролі Ґанна, й обидва вони грали класно), ну, про все таке.
Те, що тінь ясена стала довшою, першим помітив Тедді й спитав мене, котра година. Я глянув на годинник і здивовано побачив, що вже чверть на третю.
— Пацани, — сказав Верн. — Хтось мусить збігати по хавчик. Звалище відчиняється о четвертій. Не хочу я тут бути, коли припхаються Майло зі Звірюкою.
Із цим навіть Тедді погодився. Майла він не боявся — у того було величезне пузо і років йому було як мінімум сорок. Але при згадці імені «Звірюка» кожен пацан у Касл-Року міцніше стискав між ніг яйця.
— Добре, — кивнув я. — Кидаємо жереб?
— Жереб — це в нас ти, Ґорді, — осміхнувся Крис. — Жереб’яточко.
— На свою матір подивися. — І я роздав їм усім по монеті. — Підкидайте.
Чотири монетки сяйнули вгору до сонця. Чотири руки вихопили їх із повітря. Чотири виляски об чотири брудні тильні боки долонь. Ми прийняли руки. Два орли й дві решки. Ми підкинули знов, і тепер уже в нас усіх були решки.
— Господи, западло, — сказав Верн, не повідомивши нам, утім, нічого нового. Чотири орли поряд називалися «місяцем» й означали величезне везіння. А чотири решки — «западло», тобто «дуже сильно не пощастить».
— Та до сраки це гівно собаче, — відмахнувся Крис. — Це нічо’ не значить. Ану ще раз.
— Ні, пацан, — серйозно промовив Верн. — Западло, це ж капець як погано. Пам’ятаєте, як Клінта Бракена та його пацанів розмазало на Сіроїз-гілі в Даремі? Біллі казав, вони кидали монети на те, кому по пиво бігти, і якраз перед тим, як сідали в тачку, випало западло. А тоді бац! Аварія, їх зминає в гівно. Мені це не подобається. Чесно.
— Ніхто не вірить у цю фігню про місяць і западло, — нетерпляче відмахнувся Тедді. — Верне, це ж дитячі казочки. Ти кидати будеш чи ні?
Верн підкинув монетку, але неохоче — це було дуже помітно. Цього разу в нього, Криса й Тедді випали решки. А в мене на п’ятицентовику був Томас Джеферсон. І зненацька мені стало страшно. Неначе тінь ворона промайнула перед внутрішнім сонцем. Їм знову випало западло, немов тупий фатум вдруге тицьнув у них перстом. І тут я згадав, як Крис розказував: «У руці лишається кілька волосин, а Тедді верещить і падає. Дивно, скажи?»
Три решки, один орел.
Та потім Тедді заквоктав своїм ненормальним сміхом, показував на мене пальцем, і передчуття минулося.
— Я чув, так тільки педики сміються. — І я показав йому середній палець.
— Ііііі-іііііі-іііі, Ґорді, — квоктав Тедді. — Іди по хавчик, гормофадит ти кінчений.
134
«Недоторканні» — кримінальна драма, яку демонстрували в 1959—1963 рр. «Пітер Ґанн» — детективний серіал, що йшов у 1958—1961 рр.