І тут у Келвіна Спіра гучно забурчало в животі: «Брррррнг!» У натовпі залунали смішки й навіть оплески. Сильвія Додж, котрій було достеменно відомо, що Кельвін — демократ і католик (поодинці ці гріхи ще так-сяк можна було б вибачити, але обидва разом — ні, нізащо, це вже занадто), примудрилася зашарітися, усміхнутися й люто зиркнути — усе водночас. Вона прокашлялася й завершила свій виступ лунким напуттям до кожного хлопчика й дівчинки, що стоять перед цією сценою. Сказала, що вони мають завжди високо тримати червоно-біло-синій прапор, як у руках, так і в серцях, а також пам’ятати, що куріння — брудна небезпечна звичка, від якої кашляють. Хлопчики й дівчатка, що стояли перед цією сценою і в найближчі вісім років мали носити медальйони миру та курити не «кемел», а марихуану, переминалися з ноги на ногу й чекали початку дійства.
— Харе балакать, пора жерти! — викрикнув хтось із задніх рядів, і народ знову заплескав у долоні — та тільки цього разу енергійніше.
Мер Шарбонно вручив Сильвії секундомір і срібний поліційний свисток, у який вона мала засюрчати, коли спливуть десять хвилин, відведених на виснажливе поїдання пирогів. А тоді вперед виступить мер Шарбонно й підніме руку переможця.
— Ви готові? — тріумфально прокотився голос Гіззонера з гучномовців «Вдалого дня» по Головній вулиці.
П’ятеро їдців відповіли, що готові.
— Ви РІШУЧІ? — не вгавав Гіззонер.
Їдці прогарчали, що вони дуже рішучі. Десь далі по вулиці якийсь хлопчак запустив гримучу змію феєрверка.
Мер Шарбонно підніс догори пухку руку. І змахнув нею: «УПЕРЕД!!!»
П’ятеро голів плюхнулися в п’ять тарелів із пирогами, неначе п’ять велетенських ніг чвакнули об поверхню болота. У вогке вечірнє повітря полинуло мокре гучне плямкання, але його швидко притлумили підбадьорливі крики до фаворитів від прихильників парі й партизанів у натовпі. І лише коли знищили перший пиріг, до людей стало доходити: щось іде не так.
Жиропа Гоґан, сім-до-одного, аутсайдер конкурсу через вік і недосвідченість, запихувався, мов одержимий. Його щелепи зі швидкістю автоматної черги перемололи верхню скоринку (за правилами конкурсу, з’їсти потрібно було лише верхню скоринку пирога, не нижню), і коли вона зникла, він так голосно втягнув губами повітря, наче промисловий пилотяг запрацював. Ще мить — і його голова зникла в тарелі з пирогом. А за п’ятнадцять секунд він знову вигулькнув і показав, що доїв. Вимащені у чорничний сік лоб та щоки робили його схожим на актора в менестрель-шоу[144]. Він справді доїв — доїв тоді, коли легендарний Білл Тревіс захом’ячив лише половину свого пирога.
Під стримані оплески приголомшеної юрби мер оглянув Жиропин таріль і оголосив, що він доволі чистий. І поставив перед лідером наступний пиріг. Пиріг конкурсного розміру Жиропа поглинув за сорок дві секунди. То був абсолютний рекорд.
На другий пиріг він накинувся ще несамовитіше. Голова ходила ходором, мняцкала м’якою ягідною начинкою, і Білл Тревіс із пересторогою глянув на нього, беручись до другого пирога. Згодом він розказував своїм друзям, що вперше з п’ятдесят сьомого року відчув себе на справжньому конкурсі: тоді Джордж Ґамаш за чотири хвилини зжер три пироги й умить знепритомнів. І, за власними словами, Білл уже й не знав, хто проти нього: хлопчик чи демон. Та потім згадав про гроші, які поставив, і з подвоєною силою вгризся зубами в пиріг.
Однак, якщо Тревіс подвоїв зусилля, то Жиропа їх потроїв. Чорниці розліталися з другого тареля навсібіч і бруднили скатертину, роблячи її потроху схожою на картину Джексона Поллока. Чорниці були у нього скрізь: у волоссі, на слинявчику, стирчали, приклеєні на лобі, неначе в агонії зосередженості він замість поту став виділяти чорниці.
— Усе! — закричав він, піднімаючи голову від другого тареля. Білл Тревіс ще навіть не доїв скоринку на другому пирозі.
— Хлопче, пригальмуй трохи, — пробурмотів Гіззонер. (Він сам поставив на Білла Тревіса десять доларів.) — Якщо хочеш дійти до кінця, треба відпочивати між підходами.
144
Форма американського народного театру ХІХ ст., у якому загримовані під негрів білі актори розігрували комічні сценки з життя негрів, а також виконували стилізовану музику й танці африканських невільників.