— Ґордоне, де ти був?
— На природі, — відповів я і взявся їсти. — Ми спочатку були на полі у Верна, а потім пішли на пагорб Брик’ярд. Вернова мама казала, що подзвонить тобі. Не подзвонила?
— Напевно, тато брав трубку. — І мати, більше нагадуючи рожеву примару, пропливла повз мене до раковини. Лампи денного світла були до неї жорстокі — під їхнім світлом її обличчя набуло майже жовтавого відтінку. Вона зітхнула… вийшло майже схлипування. — Найбільше я сумую за Деннісом вранці. Я завжди зазираю в його кімнату, і завжди вона порожня, Ґордоне. Завжди.
— Херово, — сказав я.
— Він завжди спав із відчиненим вікном, а ковдру… Що, Ґордоне? Ти щось сказав?
— Ні, мам, це неважливо.
— …а ковдру підтягував аж до підборіддя, — закінчила вона. І втупилася у вікно, повернувшись до мене спиною. Я їв далі. Мене всього трясло.
31
Та історія ніколи так і не випливла.
Ні, я не про те, що тіла Рея Бравера так і не знайшли. Його знайшли. Але лаври за це не дісталися ні їхній банді, ні нашій. Напевно, Ейс вирішив, що найбезпечніше буде зробити анонімний дзвінок, бо саме в такий спосіб поліція дістала інформацію про те, де лежить труп. Я маю на увазі, що ніхто з наших батьків так і не довідався, чим ми промишляли в той вихідний Дня праці.
Крисів тато все так само квасив — як і передбачав Крис. Його мама поїхала в Льюїстон до сестри, вона майже завжди так робила, коли містер Чемберз ішов у запій. Поїхала й лишила Очиська наглядати за меншенькими. Очисько виконав свій обов’язок своєрідно — поїхав тусуватися з Ейсом та його дружками, малолітніми злочинцями, а дев’ятирічного Шелдона, п’ятирічного Емері та дворічну Дебору покинув перед вибором — втопитися чи випливати самим.
Мама Тедді захвилювалася на другу ніч і подзвонила Верновій. Вернова мати, котра теж ніколи в житті б не виграла в телевікторині, сказала, що ми сидимо у Верна в наметі. Вона це знала, бо з вікна кухні бачила, що там всередині горить світло. Мама Тедді висловила щиру надію, що там ніхто не курить цигарок, а Вернова мама її запевнила, що це схоже на ліхтарик. До того ж, вона була переконана, що ніхто з друзів Верна та Біллі не курить.
Тато поставив мені кілька розмитих запитань. Мої ухильні відповіді наче трохи стурбували його, він сказав, що нам треба якось вибратися на риболовлю. Та й по всьому. Якби наші батьки зустрілися всі разом протягом тижня-двох після нашої вилазки, то наша легенда б розсипалася… але вони не зустрілися.
Та й Майло Пресман голосу не подавав. Здогадуюся, що він добре подумав і вирішив, що нашим словам можуть повірити, а його — ні. І що ми всі, як один, будемо присягатися, що він нацькував на мене Звірюку.
Отож, ця історія так і не випливла. Але то ще не кінець.
32
Одного дня наприкінці місяця, коли я прогулювався від школи додому, на бровку переді мною заїхав чорний «форд» п’ятдесят другого року. Що то за машина, здогадатися було неважко. Гангстерські колесні фліпери й диски зі спицями, високі хромові бампери та люцитова[153] «ручка смерті»[154] з трояндою на ній, причеплена до керма. На дверцятах заднього відділення було зображено двійку й одноокого валета. А під ними ішов напис готичним шрифтом: «ШАЛЕНА КАРТА».
Дверцята стрімко розчахнулися, і на тротуар вилізли Ейс Мерил та Кудлатий Браковіч.
— Дешева китайська підробка, кажеш? — лагідно всміхаючись, спитав Ейс. — Моїй мамці подобається, як я їй стромляю?
— Тобі торба, малий, — сказав Кудлатий.
Підручники випали з рук на хідник, і я побіг. Я летів так, що аж сідниці мигтіли, але навіть до кінця кварталу не добіг, як вони мене наздогнали. Ейс поставив мені підніжку, і я розтягнувся на тротуарі. Підборіддям ударився об бетон, та зірочок не побачив. Я побачив цілі сузір’я, цілі туманності. Коли мене підняли й поставили на ноги, я вже плакав, не так через лікті й коліна (хоч усі вони були здерті до м’яса й кровили), і навіть не від страху. Розплакатися мене змусила величезна, проте безсила лють. Крис мав рацію. Він був наш.
Я викручувався, звивався і майже вивільнився. Але тут Кудлатий вдарив мене коліном у пах. Біль був приголомшливий, неймовірний, неперевершений; він розширював горизонти болю від простого старого широкого екрана до «Віставіжн»[155]. Я закричав. Крик видавався моїм єдиним шансом на порятунок.
153
Люцит — прозорий чи напівпрозорий, дуже міцний і стійкий до зносу пластик, створений хіміками компанії «Дюпон» 1928 року.
154
Назва приладу для обертання керма походить від кількості нещасливих випадків, які сталися внаслідок того, що водії обертали кермо лише за допомогою цієї ручки. У деяких штатах США заборонена законом.
155
Широкоекранна кінематографічна система. Поздовжнє розташування кадра великої площі дозволяє одержати зображення високої якості. Розроблена інженерами «Парамаунт пікчерз» 1954 року.