— Бачу, вам зовсім не соромно за те, що так мене обманули! — вибухнула гнівом місіс Келлі.
— Я вас не обманювала. Дотепер про мою вагітність не було сказано жодного слова. — Сандра глянула на неї мало не зачудовано. — То як ви можете казати, що я вас обманула?
— Я запрошувала вас додому! — вигукнула місіс Келлі. — За вечерею садовила за один стіл… зі своїми синами! — Вона з невимовною огидою подивилася на молоду жінку.
Саме тоді у міс Стенсфілд почала закипати злість. Такої злості, розказувала вона, їй ще не доводилося відчувати ніколи в житті. Вона не підозрювала, якої реакції може чекати, коли її таємницю розкриють, але, як може засвідчити будь-хто з вас, джентльмени, між академічною теорією та її практичним застосуванням часом лежить ціла прірва.
Міцно стискаючи руки на колінах, міс Стенсфілд сказала:
— Якщо ви натякаєте, що я намагалася чи могла намагатися звабити ваших синів, то такої бридоти я ще в житті ні від кого не чула.
Місіс Келлі відсахнулася в кріслі, наче їй дали ляпас. Уся цегляна барва відринула від щік, лишивши по собі лише дві плямки сухотного рум’янцю. Жінки суворо дивилися одна на одну понад столом, заставленим пробниками парфумів, у кімнаті, де витали ледь відчутні пахощі квітів. Та мить, розказувала міс Стенсфілд, за її відчуттями тяглася значно довше, ніж відміряли годинникові стрілки.
А тоді місіс Келлі рвонула на себе шухляду стола й витягла звідти жовтогарячий чек з прикріпленим до нього яскраво-рожевим папірцем повідомлення про звільнення. Вишкіривши зуби й наче відкушуючи кожне слово, вона процідила:
— У цьому місті сотні пристойних дівчат шукають собі роботу. Нам не потрібна така повійниця, як ви, дорогенька.
І саме оце фінальне презирливе «дорогенька», за її словами, примусило її гнів сягнути апогею. А вже за мить у місіс Келлі відвисла щелепа й очі полізли на лоба, бо міс Стенсфілд (її руки стискали одна одну міцно, як ланки в сталевому ланцюгу, так сильно, що на шкірі лишилися синці — першого вересня вони вже потроху сходили, але я однаково їх побачив) почала «чух-чухкати» крізь зціплені зуби.
Напевно, у тій історії нічого особливо смішного не було, але, уявивши собі цю картину, я розреготався, а слідом за мною — і сама міс Стенсфілд. У кабінет зазирнула місіс Девідсон (мабуть, перевірити, чи не нанюхались ми закису азоту[174]), але потім зачинила двері.
— Мені просто більше нічого не спало на думку, — витираючи мокрі від сліз очі носовичком, зізналася міс Стенсфілд. — Бо тієї миті я чомусь побачила, як простягаю руки й змітаю ті пробні пляшечки, усі до одної, з її столу на підлогу, бетонну, не вкриту килимом. Я не уявила, як це роблю, я буквально побачила! Побачила, як вони падають на підлогу, трощаться всі й переповнюють кімнату гидотним змішаним смородом, який у змозі будуть прибрати лише дезінфектори.
Я збиралася це зробити, і мене б ніщо не зупинило. Та натомість почала дихати, і все раптом стало добре. Я змогла взяти чек, і той рожевий папірець, встати й вийти. Звісно, подякувати їй я була не в змозі — бо все ще була в ролі локомотива.
Ми знову розсміялися, та вона одразу ж посерйознішала.
— Усе вже в минулому, і мені навіть трохи її шкода… чи казати таке — надто зарозуміло з мого боку?
— Анітрохи. Навпаки — я думаю, подиву гідно те, що ви можете відчувати до неї жаль.
— Докторе Маккерон, можна вам показати, що я купила на вихідну допомогу?
— Так, якщо хочете.
Вона витягла з сумочки маленьку пласку коробку.
— Я придбала це в ломбарді. За два долари. То був єдиний раз, поки триває все це жахіття, коли я соромилася й було відчуття, ніби я брудна. Хіба не дивно?
Вона відкрила коробочку й поклала на стіл, щоб я міг зазирнути всередину. Побачене мене не здивувало. Там лежала проста золота обручка.
— Просто мені це необхідно, — сказала вона. — Я зараз живу в пансіоні, який місіс Келлі неодмінно б назвала «респектабельним». Хазяйка завжди була до мене добра і приязна… однак місіс Келлі теж була добра і приязна. Я думаю, вона мене не сьогодні-завтра попросить з’їхати. А якщо я заїкнуся про ті гроші, які вже заплатила за помешкання наперед, чи про заставу для відшкодування збитків, яку вона від мене отримала, коли я вселилася, то вона розсміється мені в лице.
174
«Веселий газ», використовується для інгаляційного наркозу при хірургічних втручаннях, для знеболювання пологів.