У контексті філософії Карлейля псевдономізація Яновського діставала важливий відтінок — потребу нового, яке, за законами героїчної душі, є синонімом не стільки того, чого досі не було, скільки складного, недоступного для сприйняття всіх, оскільки стосується таких цінностей, які для інших або зайві, або чужі, або недосяжні. Відтак відоме одкровення письменника: «Я ніколи не любив ходити по дорогах. Тому я й люблю море, що на ньому кожна дорога нова, і кожне місце — дорога»[67] — розкриває не тільки потяг до пригод, а й до непростого, незрозумілого, енігматичного, чим завжди було все, що не полишає сліду, як, скажімо, птах у піднебессі, риба у воді або змія на скелі.
Галина Хоменко.
ОПОВІДАННЯ
Роман Ma[68]
Цей невеличкий увраж[69] я вважаю данню моїй молодості. Я хочу додивитися в слові, яке стоїть назвою, нових розумінь, нового змісту. Я маю віддати дань молодості.
1. Ma
Ви відгадали — я хочу топтати романтичні полині. На ноги посиплеться гіркий пил, гіркий пил. Стежка буде вести за горби, в полиневий край. Гіркі подихи піднесе мені степ. Сонце розпливеться коло обрію, як рана. День позганяє вітри на тирло на ніч. А я топтатиму гіркі полині.
Полинь росте на місцях минулих подій — там, де згадати треба життьові пригоди. Настойка з полиневого цвіту виганяє з тіла будь-яку лихоманку. Скот не пасеться на полинях, і пастухи вважають, що спати під полинем — небезпечно. Буде гірко в носі, буде гірко в роті й буде в голові рій ос.
Торкнувшись медичних можливостей трави, зауважимо, що полинь ніякої ролі в нас грати не буде. Хіба що лежатиме Ma на ній колись — тоді, як сонце буде великою раною.
Ви здивуєтесь: ніколи Ma не може виїхати з Києва! Ви не повірите, що вона проміняє Київ на полині. Але: хіба знає чоловік суму завтрашніх обставин дороги? Хіба буття не опреділює? Коли сидимо ми вдвох тихо й дивимось на блакить і на зорі, на місяць і на роси, — хіба цього не виростило нам минуле буття? Та й чому хтось інший з нас п'є пляшку з білою головкою й жадібно тисне потім свою тремтячу сарну, не дивлячись на блакить і зорі? Чому?
Ma не міняла б Києва на полині — бо Ma була справжньою киянкою й знала, що її місто — найкраще за всі міста. Я її назвав — Ma. Можна було назвати більше шаблоново. Але слово Ma — для мене символ жінки. Це — ім'я жінки серед тисяч безхвостих пав.
Я не стану оповідати, якого кольору в неї були очі, солодко чи ні колисались перса, і як міцно ставала на тротуар її нога. Коли вона дивилась на вас, незнайомого, — це був погляд із лаврської дзвіниці. Другим разом — вона з очима входила до вас усередину. Тоді ви могли відчути, що руки в неї холодні й сухі.
Вона, звичайно, не нагадувала недопеченого вареника, що нафарбований вапном й карміном. Вона не губила на кожнім кроці люстерок, пудри, крейди для манікюру й інших дурниць. Вона була — Ma.
Батько в неї — вмер. Мати — Симонівна — стара. Дві кімнати й кухня на Гоголівській — там вона виросла коло матері.
2. Рубан
Комісарові Кризі 18 років. Це показувало, що в нього гаряча кров і юнацький запал. А люди третього повстанського імені Комінтерну полку[70] знали до цього, що його револьвер має завжди вісім вільних куль. Вісімнадцять років повільно блукали серед крові комісара, а очі досить часто бачили останні чужі хвилини.
Комісар Крига сидів сам і колупав мушкою улюбленого парабелума паркет. Його думок не розгадала б жодна піфія з Дельфів.[71] Він іноді перевертався на спину й з насолодою випускав пару куль у сонячного зайчика на стелі. В кабінет тоді заглядав хтось із канцелярії, але зараз же вискакував, як гумовий чорт, маючи намір винести бідну голову.
68
Перше місце публікації: Глобус. — 1925. — № 3. — С. 6–7. Подаємо за виданням: Яновський Ю. Твори. В 5-ти т. — К: Дніпро, 1982. —ТІ. — С 38–51.
70
Ідеться про мнемонічне увічнення Комуністичного Інтернаціоналу, Третього Інтернаціоналу — Міжнародної асоціації комуністичних партій, яку заснував у 1919 році Володимир Ілліч Ульянов (Ленін). Формальною метою об'єднання була світова революція, реальною — контроль за міжнародним комуністичним рухом. Комінтерн розпустив Йосип Віссаріонович Сталін у 1943 році на вимогу союзників антигітлерівської коаліції, які остерігалися поширення комуністичних ідей.
71
Яновському важливо підкреслити виняткову таємничість героя: піфії — жриці-провісниці при храмі Аполлона в Дельфах. Зробивши ковток води зі священного струмка, пожувавши листок священного лавра, вони займали місце на золотім триніжнику над ущелиною в скелі, звідки просочувалися випари; слова, які вони викрикували, тлумачились як воля й одкровення самого Аполлона.