Ну, думаю, їдять його тут сухопутні боцмани, їдять, та й край. Думаю, кожний кльошем перед його носом із претензіями крутить. Тільки це я думаю, — входить один. Побачив Шурку і майже здох.
«Чого вам, товаришу? — каже Шурка, беручи шпалера, — чого вам, товаришу, — а братішка, бачу, біліє-біліє й більше лякається, — чого вам, товаришу, в бога-богородицю?! Я вас кликав?»
Но, конєшно, стрілять не почав, бо я придержав. І — «Шурка мій, — сказав я, — це тебе цукроварня спортила».
Словом, сиділи ми, балакали, а Шурка на карті щось дивився.
«Останься, — каже, — в мене, Большаков».
«Ні, — кажу, — не можу я. Кінчу свої уколи в лікпома. Відновився, — кажу, — Марсель. Не можу, братішка, — ніс може спортиться».
Засміявся він.
«Ну, кінчиш, — до мене при. І візьми ти, — каже, — од товариша Шурки Рубана цей маузер із серебряною монограмою. На!..»
Лікпом Мишка прочитав на монограмі горді слова командира і став прочищати голку шприца, протягши звідти дротинку.
— А перстень? — запитав він між іншим.
— Можу розказати про перстень.
Далі лікпом набирав у шприц рідини, витирав спиртом вену коло ліктя, стромляв у вену голку, а Большаков починав оповідати про свій перстень.
Лікпом і санітар лежали потім між рейками, і санітар оповідав, аж доки не перестало гріти сонце, доки не стали довгими тіні трав, доки…
3
— Кожне «яблучко» має свій тембр. Кожний тембр властивий лише банді музик, що «яблучко» те грає. І коли десь у степу, широкім, як кльош, до тебе дмухне «яблучком» — ти будеш знати, в чом дєло. Або шпалера кинеш у траву і заховаєш у кишеню зірку, або зірку сховаєш, а шпалера в руку візьмеш, або те й друге не ховатимеш. Будуть: банда, або махновці, або свої.
Найбільше я люблю махновське «яблучко», люблю, як вітра в штиль, як бабу теплу, махновське «яблучко» на сто струментів. Ще за п'ять верстов довіється воно до тебе і вдарить наповал. Підеш мести кльошем по дорозі, по пильному проспекту, підеш і підеш. Гранати бовтатимуться коло пояса, позаду буде безсонна доба, а ти йтимеш, доки не заблищать білі труби й фанфари. А братішок у Махна,[76] брат ти мо-ой! Ажратви у Махна — мо-о-ой! Грошей!..
Я тобі розкажу колись, як я на тиждень до Махна завльокся, як екзамен на анархіста держав — спиртовий екзамен, і як потім утік по сознательності…
А на станції Василькові стояли ми тоді як батальйон військ ВЧК. З «Коршуна» нас було троє: Шурка Рубан, Банька Мороз і я — Пантелеймон Большаков.
Саме така, як зараз, пора: день заходив на вечір у бухту, сонцеве плавання через пару годин кінчалося. Ми між двоколками на площадці грали в проферанц Ваньчиними картами, а Рубан садив «яблучко» між рейками під гармошку. Мені не везло. «Доволі», — сказав я після другої карти. Банкірщик відкрив свою. «Десятка, чортів банківщик!» — крикнув я од злості. Другу карту витяг — теж. У мене вісімнадцять, і я програв. Що? Очко? Це стара назва, товаришу лікпом.
Тоді я побачив нашого командира, нашого геройського командира. Він вийшов на перон скучної станції Васильків. З ним ішов брехун, гад і сукин син, як потім ми взнали.
«Парні, — сказав наш, — цей товариш нам резолюцію предлагає».
Ми зібралися, скільки нас було військ ВЧК, і чекали резолюції.
«Вот, товариші, — сказав гад і брехун, — на совєтську цукроварню імені товариша Лібкнехта[77] нападають бандити в колічестві двадцяти чоловіка. Я пропоную по два пуди цукру кожному з двадцяти чотирьох товаришів, що згодяться поїхати туди на дві доби».
Ладно, одібралось нас двадцять чотири. Шурка, Ванька і я — першими. Командиром один студент медицинський, двоє братів з «максимкою». Патронів сот по дві. Думаєм, виставим застави, а самі хоч виспимось та в проферанц цукор пустимо. Ванька й карти взяв.
Їдемо ми дванадцять верстов, сонце наближається до петлюрівської границі, у Ваньки Мороза блищить на пальці цей перстень. Минули лісок, видно й цукроварню. Товариш Большаков і каже: «Гулять будемо, хлопці?» «Мовчи, — сказав Рубан, — он у кущах пастухи пасуть».
І, вставши, без сомнєнія, пішов товариш Рубан до пастухів. Балакав із ними, кулаком махав, за грудки трусив. Прийшов і сів. «Поганяй, — каже, — мовчать гади — коров'ячі пастухи». Поїхали.
У балці перед цукроварнею злазить Шурка Рубан оправиться і непомітно пальцем зробив товаришу Большакову й Ваньці Морозу. Хлопці вперед поїхали, а вони ззаду йдуть — Шурка, Большаков і Ванька.
«Хлопці, — каже Рубан, — тіжилб! Через пастухів узнав, що в банді тисячі, а не двадцять. Чотири села підпрапорщик підняв. На комуну і проти жидов. Тіжило прийдеться».
76
Ідеться про Нестора Івановича Махна (справжнє прізвище Міхненко) (26.10.1888, село Гуляйполе, Александрівського повіту, Катеринославської губернії — 25.07.1934, Париж, Франція), анархо-комуніста (брав участь у ряді конференцій, організованих анархістами, де зустрічався з лідерами російського анархізму Аршиновим, Боровим, Гроссманом, Кропоткіним, Чорним (Тур-чаніновим), а також був знайомий із членами більшовицького уряду Леніним, Свердловим, Троцьким, Зинов'євим та ін.), керівника повстанських загонів селян Південної України під час громадянської війни 1918–1921 років, ініціатора організації Революційної повстанської армії України у 1920 році, автора програми створення самостійної селянської республіки, де елімінувалися ідеї диктатури пролетаріату, ВЧК, керівної ролі комуністичної партії й утверджувалося самоуправління «вільних Рад», а відтак висувалася ідея «третьої соціальної революції» з метою усунення завоювань революції більшовицької. При цьому Махно, послідовно протистоячи усім урядам України (Центральній Раді Грушевського й гетьмана Скоропадського, Директорії Петлюри) і білогвардійцям, час від часу співробітничав із більшовиками: існує думка про його нагородження орденом Червоного Прапора за номером 4 ще на початку 1919 року; історики свідчать, що він відзначився при спільному форсуванні Сиваша та в боях із кавкорпусом генерала Барбовича під Юшунню й Карпового Балкою. Військова операція «знищення партизанщини», до якої вдалися більшовики, змушує Махна емігрувати спочатку до Румунії, Польщі, Німеччини, а потім до Франції, де він помирає від туберкульозу кісток.
77
Ідеться про Карла Лібкнехта (13.08.1871, Лейпциг, Німеччина — 15.01.1919, Берлін), німецького політичного діяча. Як депутат рейхстагу він дотримувався пацифістських позицій під час Першої світової війни. Разом із Розою Люксембург у 1916 році організував «Союз Спартака», а в 1918 році відіграв виняткову роль у створенні комуністичної партії Німеччини. Був звинувачений в антиурядовій діяльності й запроторений до в'язниці. Розстріляний нібито через те, що намагався втекти з-під арешту.